— Багатії цікавилися зірками-вірянами. Зірки шукали піару: нічого не треба робити, УГЦ саме нафоткає і напише, як ти допомагаєш молодим піклувальникам та бездомним. Таким, як Нолі Сеймур, подобається демонструвати духовність. Плюс там є доктор Джов.
— До твоєї статті я про нього навіть не чув.
— Тобто ранкові шоу ти не дивишся?
Страйк похитав головою.
— Він там постійний гість. Схожий на Брюса Лі після автомобільної аварії. Має кабінет у Белґравії, де приймає людей, у яких грошей більше, ніж мізків. Пропонує повний спектр лайна собачого: і медичні банки, і гіпноз, і регресію до минулого життя.
— У статті ти писав, що він вербує пацієнтів до УГЦ.
— Я вважаю, що великі донатори найбільше заходять через нього. Адвокати УГЦ примусили мене спростувати цю заяву.
— Колишня вірянка, з якою ти розмовляв…
— Мале й дурне, — майже ласкаво мовив Робертсон. — Єдина згодилася поговорити зі мною.
— Довго вона пробула в них?
— П’ять із половиною років. Пішла на зібрання з одногрупником. Той витримав тиждень і пішов, а вона залишилася. Вона лесбійка, — додав Робертсон, — а батько був проти, що доньці подобаються жінки. УГЦ продає себе під прапором інклюзивності, тож можеш собі уявити, чому вона купилася. Дівчина з багатої сім’ї. Церква вичавила з неї майже всенький спадок, пожувала і виплюнула.
— І вона тобі казала, що її били?
— Били, морили голодом, підкладали під чоловіків… але я не мав чим підкріпити її слова, тож довелося писати про «можливі» злочини. — Робертсон відпив ще пива й додав: — Більшість того, що вона розповіла, я не міг облікувати, бо розумів, що газету затягають по судах. З іншого боку, це й так сталося. Треба було писати все, — гірше не було б.
— Вона також казала, що там привласнюють кошти?
— Так, в основному готівку. Вона казала мені, що коли віряни збирають пожертви на вулиці, то мають зібрати певну суму, і тільки тоді можуть перепочити. І ти врахуй, що в них люди в Лондоні, Бірмінґемі, Ґлазґо, Мюнхені, Сан-Франциско… ти знав, що в них є філії в Німеччині і в Штатах?
— Так, читав на їхньому сайті.
— Так, і от вона казала, що малі мають зібрати сотню фунтів і лиш тоді можуть присісти чи поїсти. Також казала, що ніхто не знає, де всі ті кошти осідають, але Тато Джей не бідує. Кажуть, що в нього нерухомість в Антигуа, і принципали туди їздять на духовні ретрити. Їм рвати жили на Чапмен-Фарм не треба.
— Отже, ти притримав частину матеріалу, бо то було занадто, правильно?
— Довелося. Я хотів захистити моє джерело. Розумів, що люди назвуть її психопаткою, якщо я викладу все, що вона розповідала.
— Про надприродні явища була мова?
— А, ти вже в курсі, — кивнув Робертсон, ганяючи нікотинову жуйку між щелепами. — Саме так. Утоплена пророчиця.
— Складається враження, що колишні члени УГЦ бояться Утопленої пророчиці.
— Бо вона приходить по них, якщо вони кидають церкву.
— Приходить по них, — повторив Страйк.
— Приходить. Вірян учать, що якщо вони розкриють Божественні Таємниці, пророчиця прийде і забере їх.
— Що за Божественні Таємниці?
— Вона відмовилася розповідати.
Робертсон допив своє пиво.
— Минуло два дні після розмови зі мною, і під ранок вона побачила Утоплену пророчицю, яка літала над її ліжком. Дівчина в істериці подзвонила мені, сказала, що розповіла забагато, що тепер її забере Утоплена пророчиця, але щоб я все одно друкував статтю. Я намагався її заспокоїти. Казав, що їй треба допомога лікаря, але вона уперлася. Все повторювала: «Є те, про що ти не знаєш, є те, про що ти не знаєш». Кинула слухавку, замкнулася у батьківській ванній і порізала собі вени. Дивом вижила.
— Ох, чорт, — сказав Страйк.
— Еге ж. Батько, гадюка, в усьому звинуватив мене — при тому, що сам полоскав їй мізки за сектантство і що віддала їм усі гроші… тож з одного боку були родичі джерела з доведенням до самогубства, з іншого — УГЦ з погрозами довести газету до банкрутства, якщо вони не спростують мої заяви, а я посередині був за крок від звільнення.
— Де тепер дівчина?
— Наскільки я чув, у Новій Зеландії. Після спроби самогубства рідні запанікували, батько лишив її у спокої і звернувся по допомогу. Відправили її до родичів на інший кінець світу. Щоб почала нове життя.
— Ти їй пробував пояснити, що її в церкві, мабуть, дурили тими надприродними явищами?
— Так, але вона нічого не хотіла чути. — Робертсон витягнув з рота грудку гумки, пхнув її у вільну комірку пачки, взяв нову подушечку і заходився жувати знову. — Вона божилася, що бачила привидів і магію — але, звісно, вони це так не називають. В них це чистий дух. Хто має чистий дух, може робити надприродну фігню.
— А що виявилося «занадто» і не потрапило у друк?
— Я б оце ще випив, — відповів Робертсон і підсунув до детектива порожній келих.
Страйк зітхнув, але підвівся. Сухожилок смикнуло.
Коли він повернувся за стіл зі свіжою пінтою для Робертсона, журналіст сказав:
— Чув про Марґарет Каткарт-Бранс?
— Багата стара, лишила всі статки УГЦ у 2004 році, похована на Чапмен-Фарм, нині відома як Золота пророчиця.
— Бінґо, — відповів Робертсон. — Так от, це була погана смерть.
— В сенсі?
