— За п’ять років. Я почув, що вона вдома, і подзвонив їй. Ми зустрілися, і я був у шоці від того, якою вона стала. Така худа. Така хвора. І вона була… не в собі.
— Як саме не в собі?
— Боже, та як лише можливо. Спершу говорила ніби нормально, потім знічев’я почала сміятися. Таким абсолютно фальшивим сміхом. Тоді так-сяк зупинилася і сказала: «Я надягала щасливе обличчя…» — і я не знаю, може, їх так змушували робити, — сміятися, коли їм сумно, — але це було моторошно. А ще вона весь час співала мантри. Ніби не могла контролювати себе.
Я спитав, чому вона пішла, і Флора відповіла, що почали коїтися погані речі, але вона не хоче про них говорити, а тоді після двох склянок воно з неї само полилося. Вона сказала, що її шмагали ременем, розповіла про секс, — що її змушували спати з кожним, на кого вкаже церква, — і весь час сміялася і намагалася перестати… на неї просто страшно було дивитися. А після третьої склянки, — додав Генрі вже пошепки, — вона сказала, що бачила, як Утоплена пророчиця когось убила.
Страйк підняв погляд від записника.
— Але вона не сказала… вона відмовилася розповідати подробиці, — швидко додав Генрі. — Можливо, це було… не вигадка, але… вона була не в собі. Коли Флора це сказала, то дико перелякалася. Вона була п’яна, — додав Генрі, — п’яна як чіп із трьох склянок. Вона п’ять років не вживала алкоголю, тож не дивно…
— Вона казала, кого було вбито?
— Ні, тільки додала, що це бачила не лише вона. Сказала щось типу: «Там були всі». А тоді в неї почалася справжня паніка, вона запевнила, що хотіла сказати інше, що я маю все забути, інакше Утоплена пророчиця забере її наступною, бо вона розповіла про це. Я відповів: «Та все гаразд, я ж бачу, що ти жартуєш…»
— Ви в це повірили? Що то був жарт?
— Ні, — непевно відповів Генрі, — вона зовсім не жартувала… але ж ніхто про таке не заявляв, так? І якщо там було багато свідків, хтось би звернувся до поліції? Можливо, церква просто влаштувала виставу, ніби хтось загинув, щоб залякати людей?
— Можливо, — погодився Страйк.
Генрі глянув на годинник.
— Мені за двадцять хвилин треба бути в іншому місці. Чи це…
— Ще кілька питань, якщо ваша ласка, — сказав Страйк. — Той чоловік на ім’я Джо, який вас завербував… Ви часто бачили його, поки були на фермі?
— Він там з’являвся, — відповів Генрі. — Але я з ним більше не розмовляв.
— Що він робив у барі? Алкоголь хіба не заборонений церквою?
— Заборонений, — сказав Генрі. — Не знаю… може, він пив щось безалкогольне?
— Гаразд… на фермі було багато дітей?
— Певна кількість, так. Там мешкало кілька сімей.
— Ви пам’ятаєте чоловіка на ім’я Гарольд Коатс? Він був лікарем.
— Ем… здається, — відповів Генрі. — Такий старий?
— Так, він мав уже бути в поважному віці. Ви бачили його з тими дітьми?
— Здається, ні.
— Гаразд, тоді, мабуть, це все, — сказав Страйк і дістав із гаманця візитівку. — Якщо ще щось згадаєте, подзвоніть мені.
— Обов’язково, — відповів Генрі, взяв картку і допив свій другий джин-тонік.
— Дуже вдячний, що ви погодилися зустрітися зі мною, Генрі, — сказав Страйк, підводячись, щоб потиснути йому руку.
— Нема за що, — відповів Генрі, теж підводячись. — Сподіваюся, я хоч трохи допоміг. Я завжди так паскудно почувався, бо не забрав із собою Флору, тож… так… власне, я саме тому погодився з вами поговорити. Ну, бувайте. Приємно було познайомитися.
Щойно Генрі рушив до виходу, до пабу ввійшла чорнява жінка, і з гнівом та відчуттям цілковитої невідворотності Страйк упізнав Шарлотту Росс.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Страйк підозрював, що Шарлотта не забариться, відколи Генрі сказав, що теж із нею знайомий. Люди повертали голови в її бік; Страйк бачив це роками — її краса вривалася в приміщення, мов холодний вітер. Вони з Генрі здивовано зойкнули, зустрівшись біля дверей (Генрі, схоже, здивувався щиро), а Страйк тим часом зібрав свої речі.
— Корме, — промовив голос за його спиною.
— Привіт, Шарлотто, — сказав він, не обертаючись. — Я вже йду.
— Мені потрібно поговорити з тобою. Прошу. П’ять хвилин.
— Боюся, мені треба бути в іншому місці.
— Корме, прошу. Я б не просила, якби… прошу! — повторила вона голосніше.
Страйк знав, що вона цілком здатна влаштувати скандал, якщо не отримає бажаного. Шарлотта з’являлася на шпальтах газет, він теж був відомим, і Страйк боявся, що сцена у пабі може стати предметом пліток і просочитися до якогось журналіста.
— Гаразд, п’ять хвилин, — холодно сказав він і сів до залишків безалкогольного пива у кухлі.
— Дякую, — задихано вимовила Шарлотта і негайно пішла до бару по келих вина.
За дві хвилини вона повернулася і скинула чорне пальто, під яким була темно-зелена шовкова сукня, на талії перетягнута масивним чорним поясом, а тоді опустилася на місце, яке щойно звільнив Генрі.
