Стрімка могила полностью

Страйк ще ніколи не бачив її такою худою, але вона була прекрасна — навіть маючи сорок один рік. Довге чорне волосся спадало нижче плечей; зелені очі з іскрами були обрамлені природними густими віями, і якщо навіть вона була нафарбована, то так акуратно, що й не помітиш.

— Ти, мабуть, уже зрозумів, що я наперед знала, де ти будеш, — усміхнулася вона, запрошуючи його теж усміхнутися її хитрості. — Це я порадила Генрі цей паб. Він такий милий, правда?

— Чого тобі треба?

— Ти стільки скинув. Маєш класний вигляд.

— Чого, — повторив Страйк, — тобі треба?

— Поговорити.

— Про що?

— Це непросто, — відповіла Шарлотта, пригубивши вино. — Розумієш? Я не можу так одразу.

Страйк глянув на годинник. Шарлотта кинула на нього сердитий погляд над вінцями келиха.

— Гаразд, добре. Я щойно дізналася, що в мене рак.

Страйк чекав чого завгодно, але не цього. І нехай це була неприємна і, мабуть, несправедлива підозра, він негайно подумав — а чи не бреше вона? Він знав, що Шарлотта не тільки вправна маніпуляторка, а й схильна ризикувати — аж до саморуйнування — щоб отримати бажане.

— Дуже прикро це чути, — стримано мовив він. Шарлотта дивилася на нього, заливаючись рум’янцем.

— Ти вирішив, що я брешу, так?

— Ні, — відповів Страйк. — Про таке було б просто ганебно брехати.

— Так, — погодилася Шарлотта, — ганебно. А ти спитаєш мене, яка форма, як…

— Я думав, ти сама мені зараз скажеш, — відповів Страйк.

— Грудей, — сказала Шарлотта.

— Он як, — сказав Страйк. — Що ж. Сподіваюся, ти тримаєшся.

Її очі наповнилися сльозами. Страйк сотні разів бачив, як вона і плаче — страждаючи, так, а ще від люті та відмови — і його це не зворушило.

— І більше ти нічого не скажеш?

— А що ще я можу сказати? — озвався він. — Я справді сподіваюся, що ти тримаєшся. У тому числі заради дітей.

— І це… і це все? — прошепотіла Шарлотта.

Колись вона почала б кричати, начхавши на свідків, але Страйк бачив, що цю тактику вона відкинула як неефективну, бо тепер він їй не належав.

— Шарлотто, — почав він тихо, нахилившись до неї, щоб ніхто не підслухав, — я не знаю, яким чином мені це донести до тебе. Між нами все скінчено. Я бажаю тобі всього найкращого, але між нами все скінчено. Якщо в тебе рак…

— Тобто ти таки вважаєш, що я брешу?

— Дозволь закінчити. Якщо в тебе рак, ти маєш зосередитися на своєму здоров’ї і близьких людях.

— Близьких людях, — повторила вона. — Зрозуміло.

Вона відкинулася на шкіряну лаву і витерла очі. Кілька чоловіків біля бару дивилися на неї. Шарлотта, вочевидь, відчула, що має аудиторію, бо затулила обличчя руками і почала схлипувати.

«Бляха-муха».

— Давно тобі поставили діагноз? — спитав Страйк, щоб вона не плакала. Вона негайно підняла блискучі очі й витерла їх.

— Минулого тижня. У п’ятницю.

— Як?

— У вівторок пішла на профілактичний огляд, і… ось, мені подзвонили у п’ятницю і сказали, що знайшли щось.

— І вже впевнені, що це рак?

— Так, — надто поспішно відповіла вона.

— Що ж, як я вже казав… тримайся.

Він почав підводитися, але вона схопила його за руку.

— Корме, прошу, вислухай мене. Ну серйозно. Прошу. Прошу. Це питання життя та смерті. Це таке, що змушує людину… ти пам’ятаєш, — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі, — коли ти втратив ногу… так, Боже… це змушує зрозуміти, що насправді важливо. Тоді ти знову полюбив мене. Хіба ні? Хіба ти не хотів мене одну з усього світу?

— Хіба? — перепитав Страйк, дивлячись на її прекрасне обличчя. — А може, я просто пристав на твою пропозицію, бо це було найлегше?

Вона сахнулася і відпустила його руку.

У будь-яких стосунках є своя усталена міфологія, і вони з Шарлоттою свято вірили, що в найгіршу мить його життя, коли Страйк лежав у шпиталі без ноги і без перспектив у війську, її повернення стало для нього порятунком, давши йому опору й причину жити далі. Страйк розумів, що порушив священне табу, спаплюжив те, що слугувало джерелом не просто її гордості, а переконаності, що — нехай Страйк це і заперечував — він досі кохав жінку, якій стало щедрості покохати скаліченого чоловіка без професійного майбутнього і ламаного пенні у кишені.

— Сподіваюся, ти триматимешся.

Він підвівся і, не даючи їй часу оговтатися і дати відсіч, пішов геть, щомиті очікуючи кинутого в потилицю пивного кухля. На його щастя, щойно Страйк ступив назовні, в полі зору з’явилося порожнє таксі. Двох хвилин не минуло після розставання з нею, а він уже мчав на Денмарк-стріт.

— Змова таких масштабів, що її майже неможливо помітити, бо ми живемо у неї всередині, бо вона формує наше небо та землю, і єдиний шлях до втечі — єдиний! — полягає у тому, щоб буквально, фізично перейти до іншої реальності, до істинної реальності.