Робін рушила до виходу. Інша служителька пхала брошуру худому смаглявому молодику в окулярах і футболці зі Спайдерменом. Високий красень зі шрамом на обличчі розмовляв з одним зі збирачів пожертв біля дверей. Коли Робін підійшла, він глянув на її обличчя, а тоді на брошуру у неї в руці, та усміхнувся.
— Чекаю на зустріч на фермі, — Сказав він, простягнувши велику суху руку. — Доктор Джов, — додав він тоном, який ніби промовляв «наче ти не знала».
— О, так, я теж дуже чекаю, — відповіла Робін, усміхаючись йому.
Вийшовши на Вардор-стріт, вона скинула силувану посмішку й дозволила обличчю розслабитися. Роззирнувшись, щоб поруч не було служителів, Робін дістала з сумочки мобільний і набрала Страйка.
— Третій раз щасливий… Я їду.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Отже, — сказала Мідж, яка вже тиждень як повернулася з відпустки у Каліфорнії, але темна засмага, яка підкреслювала її сірі очі, навіть не думала сходити. Вона розклала на партнерському столі мапу. — Це вона. Чапмен-Фарм.
Був ранок середи, і Страйк опустив жалюзі в кабінеті, затуляючись від водянистого квітневого сонця, яке тільки сліпило, але не гріло. Many з численними позначками червоним чорнилом освітлювала настільна лампа.
Минулі сім днів Барклей, Мідж та Дев по черзі їздили з Лондона до Норфолку, ретельно вивчаючи околиці бази УГЦ і стежачи, щоб не мелькати перед камерами спостереження надто часто. Мідж змінила кілька перук. Також усі кріпили на автівки фальшиві номери, коли кружляли навколо ферми.
— Це, — сказала Мідж, показуючи на червоні хрести, додані підрядниками по периметру території Чапмен-Фарм, — камери. До безпеки вони ставляться серйозно. Весь периметр під наглядом. Але ось тут… — вона вказала на червоне коло край невеликого гаю, — …є сліпа пляма. Її знайшов Барклей.
— Ти певен? — спитав Страйк, оглядаючись на шотландця, який пив чай із горняти з символікою «Селтік», сидячи на стільці, який зазвичай вважався Страйковим.
— Так точно, — відповів Барклей і показав на карту. — Тут обабіч дві камери на деревах, і між ними троха завелика відстань. Вони знають, що там сліпа ділянка, бо укріпили її. Накрутили колючого дроту. А з того боку було поуно кропиви і ожини.
— «Було»? — перепитала Робін.
— Так точно. Я там прорубау стежку. І саме так переконауся, що вони там ніц не бачать: ніхто не прибіг мене виганяти, а я там кілька годин порався. Переліз через той дріт, мало причандали на ньому не залишиу — та будь ласка, не треба вдячності — і все там позрізав. Тепер там манюня просіка, просто біля дороги. Якби я це не зробиу, — сказав Барклей до Робін, — тобі довелося б щоразу пояснювати, чого ти вся подерта-подряпана.
— Збіса добра робота, — сказав Страйк.
— Дякую, Семе, — тепло мовила Робін.
— І нарешті, ми перевірили, що буде, якщо вони побачать когось біля паркану на камері, — сказала Мідж, показуючи на синій хрестик на мапі. — Я перелізла через паркан ось тут. П’ять хвилин — і до мене вже прибіг хлоп із косою. Я прикинулася дурненькою, мовляв, гуляла, а може, тут при фермі якась крамничка. Він мені повірив. Ферма знаходиться поруч із місцевою мальовничою стежкою, Лайонс-Маут.
— Гаразд, — мовив Страйк, взяв зі стільця цілком реалістичний пластиковий камінь і поклав на стіл, — оце лежатиме на сліпій плямі, просто біля паркану.
Він показав Робін, що всередині.
— Міні-ліхтарик, ручка і папір, якщо всередині тобі такого не дадуть. Ти пишеш нам записку, ховаєш у камінь і кладеш там, де не видно на камері. Щочетверга о дев’ятій вечора ми забираємо твої записки і кладемо свої, ти читаєш там само, тоді рвеш. Якщо ти пропускаєш четверговий лист, хтось із нас лишається поблизу і заглядає у камінь знову і знову. Якщо до вечора суботи від тебе немає звісток, ми заходимо.
— Це надто скоро, — заперечила Робін. — Краще в неділю.
— Чому?
— Бо якщо я надто старатимуся не пропускати четверги, я ризикую себе виказати. Хочу більше часу для маневру.
— Які інструкції ти від них отримала? — спитала у Робін Мідж.
— Телефони і будь-які електронні пристрої заборонені. Кажуть, що можна їх здати, коли…
— Нічого з собою не бери, — в унісон сказали Мідж та Барклей.
— Ні, давати УГЦ в руки свій телефон точно не слід, — погодився Страйк. — Лиши його тут, в офісному сейфі. Ключі від квартири теж. Не бери з собою нічого, пов’язаного з твоїм реальним життям.
