Примітно, що дізнання велося за відсутності тіла. Голова місцевої берегової охорони Ґрем Берджесс повідомив суду, що попри всі проведені заходи знайти тіло дівчинки не вдалося.
«Того ранку біля пляжу вирувала потужна течія, яка могла віднести дитину дуже далеко, — повідомив суду Берджесс. — Як правило, потопельники рано чи пізно спливають чи їх виносить на берег, але меншість, на жаль, так і не знаходять. Від імені коронерської служби я хочу висловити щире співчуття родині».
Сімнадцятирічна Шері Ґіттінз (на фото), подруга сім’ї Дайю, повела малечу купатися раннім ранком 29 липня після того, як вони удвох доставили овочі до місцевої крамниці.
«Дайю весь час нила, щоб я пішла з нею на пляж, — розповіла коронерці Жаклін Портеос дуже засмучена Ґіттінз. — Я думала, що вона просто хоче побігати в прибої. Вода була дуже холодна, але вона взяла й пірнула. Вона завжди була смілива й любила пригоди. Я злякалася і теж пішла в воду. Щойно вона сміялася, аж раптом зникла під водою і більше не з’явилася.
Я не могла доплисти до неї, навіть не бачила, де вона є. Було погано видно, година була зовсім рання. Я вибігла на пляж і почали кликати на допомогу. Побачила містера і місіс Гітонів із собакою. Містер Гітон пішов викликати поліцію і берегову охорону.
Я не бажала Дайю жодної шкоди. Нічого жахливішого зі мною не траплялося, і я, мабуть, ніколи не оговтаюся. Я хочу попросити пробачення в батьків Дайю. Мені так прикро! Я б віддала що завгодно, лиш би її повернути». Мюрісль Картер, власниця місцевого кафе, засвідчила, що бачила, як Ґіттінз і дитина вдосвіта йшли на пляж.
«У них були рушники, і я подумала: «Ото знайшли час купатися», — тому я це й запам’ятала».
Даючи інтерв’ю після дізнання, згорьована мати, місіс Мадзу Вейс (24), сказала таке: «Я уявити не могла, щоб хтось без дозволу забрав мою дитину і ще й повів купатися в море серед ночі. Я молюся, щоб її тіло все ж знайшли і ми могли влаштувати гідний похорон».
Містер Джонатан Вейс (44), батько загиблої, сказав: «Це був кошмар, тим гірший через непевність, але дізнання подарувало нам бодай якесь відчуття завершення. Нас із дружиною підтримує наша релігія, а ще я хотів би подякувати місцевій громаді за її доброту».
Страйк потягнувся по записник, який так і не дістав з кишені після інтерв’ю з Абіґейл Ґловер, перечитав статтю з «Дейлі міррор» і відзначив декілька моментів, які здалися цікавими, а також імені свідків. Також він придивився до нової фотографії Шері Ґіттінз, яка, вочевидь, була зроблена на виході з коронерського суду. Тут вона здавалася значно старшою, повіки обважніли, дитинний контур обличчя втратив пухкість.
Ще кілька хвилин Страйк думав і курив, а тоді заходився шукати в архівах відомості про Алекса Ґрейвза, чоловіка, який, якщо вірити Абіґейл, був біологічним батьком Дайю.
На це пішло двадцять хвилин, але зрештою Страйк знайшов некролог Ґрейвза у «Таймз».
Ґрейвз, Александр Едвард Толі, після довгої хвороби відійшов у засвіти у своїй домівці, у Ґарвстон-Голлі, що в Норфолку, 15 червня 1993 року. Любий син полковника та місіс Едвард Ґрейвз, брат, за яким гірко сумує сестра Філіппа. Приватний похорон. Без квітів. Пожертви, за бажання, адресувати Фундації ментального здоров’я. «Не стверджуйте, що марна боротьба».
Як і слід було чекати, акуратні формулювання некролога більше приховували, ніж розкривали. «Довга хвороба» натякала на ментальні негаразди, зважаючи на пропозицію жертвувати відповідній фундації, а «приватний похорон» без дати, вочевидь, стосувався поховання у Чапмен-Фарм відповідно до бажання, яке Ґрейвз висловив у своєму заповіті. Тим не менш, автор некролога підкреслив, що домівкою покійного був Ґарвстон-Голл.
Страйк загуглив Ґарвстон-Голл. Це була приватна резиденція, але інтернет ряснів фотографіями будинку, зведеного ще в Середньовіччі. Кам’яний особняк мав шестикутні вежі, прямокутні вікна зі свинцевими комірками і розкішний парк із топіарним садом, садом скульптур, вибагливо розбитими клумбами і невеликим озером. Страйк дізнався, що інколи територію відкривають для відвідувачів, щоб зібрати кошти на благодійність.
Випустивши нікотинову пару в мовчазний простір офісу, Страйк знову подумав про те, скільки грошей Ґрейвз — який, за словами Абіґейл, скидався на волоцюгу — залишив дівчинці, яку вважав своєю донькою.
Небо за вікнами офісу було темне, мов чорний оксамит. Майже мимохіть Страйк загуглив «утоплена пророчиця УГЦ». На першій позиції у видачі була сторінка УГЦ, але знайшлося і кілька ідеалізованих портретів Дайю Вейс. Страйк клікнув на «Зображення» і ретельно прогортав численні однакові зображення Дайю в образі з храму на Руперт-Корт — білі шати, розмаяне чорне волосся, шлейф стилізованих хвиль.
Утім, внизу сторінки Страйкові трапилася картинка, яка привернула його увагу. Дайю там була схожа на себе в житті, хоча здавалася значно зловіснішою. Майстерний малюнок олівцем та пастеллю перетворив обличчя кролички на вишкір скелета. Замість очей зяяли порожні зіниці. Картинка була з «Пінтересту». Страйк клацнув на посилання.
