— Як ви знаєте, — мовила Мадзу, — ми продаємо плоди своєї праці, щоб збирати кошти на благодійні проекти церкви. На Чапмен-Фарм існує давня традиція виготовлення солом’яних лялечок, — ми вирощуємо злаки спеціально для цього. Сьогодні робимо просту «плетінку слави», — додала Мадзу, підходячи до стіни і показуючи на пласку плетену фігуру з віялом колосків унизу. — Давніші члени допоможуть вам, і щойно ви як слід візьметеся до роботи, я зачитаю сьогоднішній урок.
— Привіт, — сказала Робін дівчині поруч, коли Мадзу почала гортати книжку, — я Ровена.
— А я Л-л-лін, — затинаючись, відповіла дівчина.
Робін негайно зрозуміла, що перед нею донька Дейрдре Дотерті, яка народилася (якщо вірити Кевінові Пірбрайту) від Джонатана Вейса внаслідок зґвалтування.
— На вигляд це складно, — сказала Робін, дивлячись, як пальці Лін переплітають соломинки.
— Н… насправді н-н-ні, — відповіла Лін.
Робін помітила, як Мадзу роздратовано підняла очі від книги, коли почула голос Лін. Та навіть не дивилася в її бік, але, вочевидь, відчула реакцію Мадзу, бо почала показувати Робін, що саме треба робити, мовчки. Робін згадала лист Кевіна Пірбрайта серу Коліну, де йшлося про те, що Мадзу знущалася над заїканням Лін із дитинства.
Щойно всі розібралися і почали працювати, Мадзу сказала:
— Цього ранку я розповім вам про Золоту пророчицю, чиє життя — прекрасний урок. Мантра Золотої пророчиці — «Живу, щоб любити і віддавати». Наступні слова написав сам Тато Джей.
Вона опустила очі до книжки у себе в руках, і тепер Робін побачила золоте тиснення на корінці: «Джонатан Вейс. Відповідь».
— «Жила колись світська жінка-матеріалістка, яка вийшла заміж з єдиною метою — провадити життя, яке світ-бульбашка вважає комф…»
— Нам можна ставити питання? — перебив Амандіп Сінґх.
Робін негайно відчула хвилю напруги від давніших вірян.
— Питання я зазвичай слухаю після читання, — прохолодно озвалася Мадзу. — Ти хотів спитати, що таке «світ-бульбашка»?
— Так, — відповів Амандіп.
— Пояснення буде в свою чергу, — сухо всміхнулася Мадзу.
Знову втупивши погляд у книгу, вона продовжила читати:
— «Іноді ми кажемо на світ матеріалізму «бульбашка», бо його мешканці живуть у бульбашці споживацтва, статусних перегонів та егоїзму. Головне у бульбашці — володіти: речами та іншими людьми, які зводяться до статусу живих речей. Тих, хто здатен побачити щось за межами веселкових стінок бульбашки, вважають диваками, фантазерами, а буває, що й божевільними. Проте стінки бульбашки крихкі. Досить раз побачити Істину, щоб вони луснули, і саме це сталося з Марґарет Каткарт-Брайс.
То була багата жінка, марнославна, егоїстична. Вона зверталася до лікарів, що оперували її тіло, імітуючи молодість, якою так захоплюється бульбашка, охоплена страхом смерті та тліну. За власним бажанням вона не мала дітей, боячись зіпсувати ідеальну фігуру, а ще надбала великі статки, з яких не віддала іншим жодного пенні. Вона жила в матеріальному комфорті, якому інші мешканці бульбашки лиш заздрили».
Виконуючи інструкції Лін, Робін ретельно складала порожні соломинки. Краєм ока вона побачила, як вагітна Ван мне бік великого живота.
— «Хвороба Марґарет походила від фальшивого «я», — провадила Мадзу. — Це «я» прагне зовнішнього схвалення. Тим часом її духовне «я» довгий час лишалося без уваги. Пробудження цієї жінки відбулося після смерті її чоловіка і сталося внаслідок того, що світ називає випадковістю, проте Універсальна гуманітарна церква вбачає в таких подіях частину вічного задуму.
Марґарет прийшла послухати одну з моїх промов. Пізніше вона казала мені, що прийшла знічев’я. Звісно, я чудово знав, що люди часто приходять на мої виступи, щоб мати тему для розмови на світському збіговиську. Проте я ніколи не нехтував товариством багатіїв. Це саме по собі є проявом упередженості. Судити про людину за її багатством — це бульбашкове мислення.
Тож я виступив на світській вечері, а гості кивали та усміхалися. Я був певен, що в кінці дехто з них випише мені чеки на підтримку нашої благодійності. Це не коштує їм нічого, але дарує, мабуть, відчуття власного доброчинства.
Та коли я побачив спрямований на мене погляд Марґарет, то зрозумів, що вона з тих, кого я називаю сновидами: людьми з великим, але сплячим духовним потенціалом. Я виголошував промову швидко, бо хотів якомога скоріше поговорити з цією жінкою. Підійшовши після промови до Марґарет, я перемовився з нею кількома реченнями й закохався, як ніколи в житті».
Не лише Робін на цих словах підняла очі на Мадзу.
— «Когось може шокувати те, що я говорю про кохання. Марґарет мала сімдесят два роки, але коли зустрічаються прихильні душі, так звала фізична реальність втрачає сенс. Я негайно закохався у Марґарет, бо з-за застиглого обличчя-маски мене кликало її істинне «я» і благало про звільнення. Я вже мав достатньо духовної підготовки, щоб чітко бачити те, що ховається від фізичних очей. Краса плоті завжди в’яне, проте краса духу вічна та незм…»
