Двері майстерні прочинилися. Мадзу підняла очі. Ввійшов похмурий і зсутулений Дзян Вейс у помаранчевому костюмі. Побачивши Мадзу, він засмикав оком і поспішно затулив його.
— Доктор Джов хоче бачити Ровену Елліс, — пробурчав він.
— Це я, — сказала Робін, піднявши руку.
— Добре, — сказала Мадзу, — іди з Дзяном, Ровено. Дякую за твоє служіння.
— А я за твоє, — відказала Робін, складаючи руки і схиляючи голову в бік Мадзу, яка відповіла новою сухою, холодною усмішкою.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Ти швидко втягуєшся, — сказав Дзян, коли вони з Робін ішли повз курник.
— Що ти маєш на увазі? — спитала Робін.
— Ти знаєш правильні відповіді, — відповів Дзян, знову потираючи око, яке почало сіпатися, і Робін здалося, що він чимось обурений. — Уже.
Ліворуч від них простягнулися поля. Маріон Гакслі та Пенні Браун спотикалися у глибоких борознах, керуючи плугом із запряженими ширськими кіньми: дурна вправа, бо поле вже стояло зоране.
— Група Металу, — пирхнув Дзян. Переконавшись, що правильно потрактувала ранковий перерозподіл як встановлення ієрархії, Робін просто спитала:
— Чому доктор Джов хоче мене бачити?
— Медичні питання, — відповів Дзян. — Подивитись, чи ти готова постувати.
Проминули пральню, тоді обідню залу, а тоді старі сараї, на одному з яких висів заплетений павутинням замок.
— А що там? — спитала Робін.
— Мотлох, — відповів Дзян, а тоді гаркнув, що Робін аж підскочила: — Агов!
Дзян указував на Вілла Еденсора, який опустився навпочіпки під деревом край дороги і втішав дитину років двох, яка плакала. Вілл Еденсор сахнувся так, ніби на нього хлюпнули окропом. Дитина, дівчинка, чиє біляве волосся не було зголене, як в інших дітей, а коливалося над головою хмаркою кульбабового пуху, простягнула руки, просячи, щоб Вілл її підняв. Трохи віддаля під деревами чеберяла група під наглядом голомозої Луїзи Пірбрайт.
— Тобі доручено дивитися за дітьми? — закричав на Вілла Дзян.
— Ні, — відповів Вілл. — Але вона впала, тож я…
— Ти скоюєш матеріалістичне власництво! — загорлав Дзян, бризкаючи слиною. Робін була певна, що агресивності йому додає її присутність: Дзян залюбки встановлював перед нею свій авторитет.
— Просто вона впала, — сказав Вілл. — Я йшов до пральні, і…
— То йди собі до пральні!
Довгоногий Вілл побіг геть. Дівчинка була погналася за ним, перечепилася, упала і заплакала ще гучніше. За кілька секунд Луїза підняла дитину і забрала до гаю, де гралася решта малечі.
— Я його попередив, — сказав Дзян, крокуючи далі. — Тепер ще доповім.
Здавалося, що ця перспектива була йому до душі.
— Чому йому не можна підходити до дітей? — спитала Робін, поспішаючи за Дзяном. Вони саме огинали храм.
— Нічого такого, — швидко мовив Дзян, відповідаючи на не-поставлене питання. — Але нам треба пильнувати за тим, хто працює з малечею.
— Он як, — відповіла Робін.
— Це не… це духовне питання, — загарчав Дзян. — Від матеріалістичного власництва в людей посилюється его. Це заважає духовному зростанню.
— Розумію, — сказала Робін.
— Потрібно вбити фальшиве «я», — пояснив Дзян. — Він досі не вбив своє фальшиве «я».
Вони йшли через подвір’я. Коли ставали навколішки біля басейну Утопленої пророчиці між саркофагами Украденого пророка та Золотої пророчиці, Робін підхопила камінчик і сховала в долоні, перш ніж опустити вказівник правої руки у воду, торкнутися чола і проспівати: «Утоплена пророчиця благословить тих, хто вклоняється їй».
— Знаєш, ким вона була? — спитав Дзян у Робін, підводячись і показуючи на статую Дайю.
— Ем… Її звали Дайю, так? — озвалася Робін, не випускаючи камінчик із долоні.
— Так, але ти знаєш, ким вона була? Мені?
— О, — тільки й зронила Робін. Вона вже знала, що сімейні зв’язки на Чапмен-Фарм не заохочуються, бо вказують на відданість матеріалістичним цінностям. — Ні.
— Сестрою, — тихо відповів Дзян і криво всміхнувся.
— Ти її пам’ятаєш? — з належним захватом спитала Робін.
— Так, — відповів Дзян. — Вона зі мною гралася.
Вони підійшли до входу садиби. Дзян зробив крок уперед, щоб прочинити прикрашені драконами двері, а Робін сховала камінчик у ліфчик через горловину кофти.
Просто за дверима кам’яну підлогу прикрашала інкрустація — латинський девіз: «STET FORTUNA DOMUS». Передпокій був широкий, ідеально чистий і бездоганно оздоблений: на стінах — витвори китайського мистецтва, в тому числі живопис на шовку у рамках і дерев’яні маски. На другий поверх вели застелені червоним килимом вигнуті сходи. У передпокої було кілька лискучих чорних дверей, але Дзян провів Робін повз них і звернув наліво, у коридор, який звертав у новіше крило будівлі.
Він постукав у ще одні лискучі чорні двері в кінці коридору, а тоді відчинив їх.
