Та дівчина полностью

— А кого ж тоді? Г’ю? Емілі? Мене?

— Не будь дурнем, тебе навіть у коледжі не було того вечора, — огризнулася Ганна. — А сотні інших студентів і співробітників були, але не потрапили під слідство через мої докази проти Невілла. Я не можу із цим змиритися, хай навіть тобі до одного місця те, що сталося з Ейпріл!

Вона замовкла, злякавшись своїх слів. Зрозуміла, що зайшла надто далеко. Вілл не дурник. І він не менше за неї страждав через Ейпріл.

Ганна завмерла, чекаючи, що він докорятиме їй — за несправедливі слова, за безвідповідальне рішення копати далі. Думала, що він назве її егоїсткою або одержимою, присоромить, що вона десять років спокійно дозволяла Невіллові гнити у в’язниці, а ще запитає, чому вона спохопилася саме зараз, що змінила його смерть.

Ганна знала, що не змогла б відповісти на жодне із цих запитань. Бо хоч що скаже Вілл, він матиме слушність.

Однак він змовчав. Не промовив жодного слова. Просто обернувся до неї спиною, знову поставив сковорідку на плиту й узявся помішувати страву.

— Вона йде, — сказала Ганна Раянові, відірвавши погляд від телефона. Як і домовлялися, Г’ю з горішньої кімнати будиночка чергових написав їй, коли група акторів увійшла через центральні ворота. — Вони будуть тут за п’ять хвилин. Вимкніть хтось музику.

«Де ти????» — написала вона Емілі, коли світло погасло. За баром заметушилися. Тієї ж миті Odelay Бека приглушили і стало так тихо, наскільки це можливо в приміщенні, сповненому студентами напідпитку. «Увімкніть довбане світло!» — прогарчав хтось у глибині кімнати, але бармен доброзичливо похитав головою.

— Ай, тихо будь, друже. Дай їм п’ять хвилинок.

Вони причаїлися в зеленкуватому мороці, тьмяність якого розбавляло світло холодильників за баром і глухе сяйво вказівників аварійних виходів. Коли головні двері зі скрипом відчинилися, натовп миттєво збурився, але Г’ю швидко всіх заспокоїв, прошепотівши: «Це я, вони позаду». Потім прослизнув за столик, до Ганни.

У повітрі зависла напружена тиша. Раптом Ганнин телефон завібрував. Хтось зайшовся нервовим сміхом. Вона сиділа навпочіпки, а тому мусила докласти зусиль, щоб дістати його з кишені. То, певно, Емілі написала — попередила, що запізнюється, але вже біжить. Точно, Емілі.

Але вона не бігла.

«Вибач. Робота».

Ганна витріщилася на це повідомлення, шокована і розлючена водночас. «Вибач. Робота». А більше вона нічого не хоче сказати? Іспити ж позаду. Ейпріл нібито її подруга. Та часу на роздуми вже не було.

Двері до бару знову відчинилися, цього разу широко, впускаючи струмінь літнього нічного повітря. Ганна почула знайомий голос Ейпріл.

— ... а я сказала йому, що жарт дурний, що це вже занадто. А що зі світлом?

— Сюрприз! — Вигук рознісся всім приміщенням, і світло спалахнуло. Групка акторів у костюмах стояла просто у дверях — всі вони, як і належить у такій ситуації, сяяли від приголомшення. Ейпріл верещала й затуляла обличчя руками, дуже вправно вдаючи подив від такого дійства, хоча Ганна добре знала, що Ейпріл допомогла все підготувати — від списку гостей і до точних пропорцій фірмового коктейлю «Медея».

— Боже мій! — повторювала вона й обіймала всіх по черзі, витираючи, Ганна була певна, удавані сльози. — Людоньки! Ви що! Не можу повірити, що ви все це придумали!

— Вітаю тебе, Ейпріл. Ви всі неймовірні, усі, — мовила Ганна, підійшла до Ейпріл і обійняла її, відчуваючи шорстку перуку на своїй щоці й сподіваючись, що теракотовий макіяж не залишиться на її одязі. — А особливо ти, — прошепотіла вона.

— А ти така крута, що все це організувала, — прошепотіла у відповідь Ейпріл. Потім відійшла й закрутилася на місці, розвіюючи своєю тогою. — Ну як тобі мої манатки?

— Люкс! Хоча й не думала, що прийдеш у костюмі. Чого так надумалася?

— Та що, завіси опустилися аж о дев’ятій тридцять. От я й подумала: нащо гаяти час, коли вже можна випити. Луїс і Клем принесли змінний одяг у сумці. Про Роллі й Джо не знаю.

— Якщо хочеш, збігай до кімнати й перевдягнися, — запропонувала Ганна. — 3 тостами можемо й почекати.

— А будуть тости? — з удаваним жахом запитала Ейпріл, а Ганна вишкірила зуби.

— Та жартую!

— Ні, най буде! Хочу здобути всю славу. Ти не хвилюйся, я піду нагору через одну сек. Бо спершу випити хочу. Де там мій коктейль?

— Ходімо, я пригощу тебе й інших акторів першими келихами.

— Ні, — твердо відповіла Ейпріл. — Це я тебе хочу пригостити. Бандо-бандо! — загукала вона, намагаючись перекричати дедалі гучніший шум голосів та музики й замахала рукою до групки акторів. — Ідіть до бару, я хочу вас пригостити!

МАЙЖЕ ЧЕРЕЗ ГОДИНУ Ейпріл, що сиділа на чолі столу посеред бару, підвелася. В одній руці вона тримала телефон, у другій — келих із шампанським, а сама похитувалася. Ганна навіть подумала, що її подруга намірялася вилізти на стіл, але та просто вигукнула, перекричавши гучний гамір: