Та дівчина полностью

— Я додому! — відповіла Ганна, підвищивши голос. — Вибач, що не принесла тобі пінти, не змогла навіть доступитися до того бару.

— Та нічого, — озвався Раян. — Слухай, Річе, якщо ти хочеш називати базову перерозподільну фіскальну політику марксизмом...

— Я... я піду з тобою, — дещо невпевнено сказав Г’ю. — Проведу тебе й таке інше.

Ганна вдячно йому всміхнулася. Після того випадку з Невіллом вона почувалася беззахисною та ловила себе на тому, що вечорами дедалі частіше озирається через плече. Швидка хода позаду змушувала її серце калатати, а адреналін підскакувати. Ганну мучив страх, що доктор Маєрс без її згоди поговорив з Невіллом про «звинувачення». І тепер Невілл вишукує її, щоб запитати, якого чорта вона звинуватила його в нападі. Саме тому думка, що її проведуть, надзвичайно заспокоювала.

— Якщо тобі зручно, то я буду дуже вдячна, — мовила Ганна. Г’ю взяв свою куртку з лавки, і вони поволі попрямували до виходу.

Порівнявшись там із групою дівчат, Г’ю одразу ж поступився, легенько вклонився і відчинив двері перед однією з них.

— Хай воно скисне, — видала дівчина, проходячи повз. — У мене є руки, хіба не бачив. Господи, таке враження, що у двадцятих минулого століття опинилася.

Вони проштовхалися повз Г’ю і, сміючись, зникли у дворику.

— Дякую, Г’ю, — мовила Ганна вибачливим тоном, бо він притримав двері й для неї. Після барної духоти повітря надворі було приємним, прохолодним і чистим.

— Прошу, — трохи сумно відповів Г’ю.

Ганну охопили злість і бажання захистити його. Г’ю такий милий. Тільки він помітив, що їй не хотілося йти додому наодинці. І він справді допоміг організувати цей вечір. Навіть попри те, що Ейпріл не була його найкращою подругою. Навпаки, вона завжди ставилася до нього з насмішкуватою зверхністю, крутила ним, як хотіла, мала за попихача й затикала ним усі діри. А Г’ю... Г’ю просто терпів усе зі своєю добродушною усмішкою. Хай навіть його манірність видавалася старомодною, але саме так він зав’язував стосунки з дівчатами. Не кожен має легкий шарм Вілла або провокаційну жартівливість Раяна. Навряд чи Г’ю скоїв злочин століття, притримавши перед дівчиною двері.

Вони ступили на знайому вкриту рінню доріжку в Старому дворику. Ганна взяла Г’ю під руку й ніжно стиснула її. Вона нечітко бачила його обличчя в тьмяному світлі місяця й ліхтарів, що височіли навколо дворика, але навіть попри це їй чомусь видалося, що він виснажений і пригнічений.

— Ти як? У тебе все гаразд?

— Та ніби гаразд, — мовив Г’ю та зніяковіло знизав плечима. — Якщо чесно, я дуже хвилююся через іспити. Я впевнений, що провалив той, який був після першої вистави Ейпріл.

Серйозно? — здивувалася Ганна. Вона пригадала Віллові слова: «Г'ю був найголоватішим хлопаком у нашому й всіх паралельних класах». — Слухай, я впевнена, що ти переживаєш через дрібниці. Усі думають, що провалили, поки не побачать результатів. Усе буде добре.

— Думаєш? — Г’ю скривився. Ганна була вражена — їй здалося, що він ледь стримує сльози. — Просто в медицині ти не маєш права на провал. Якщо не встигаєш за іншими, то тобі ввічливо покажуть на двері. Цей рік... він, по правді, справжній шок. У Карне не надто терпіли ледарів, але вчителі були на боці учнів і підтримували. А в Пеламі... таке відчуття, що тут ти борешся наодинці, боїшся всіх підвести. Ти розумієш, про що я?

Ганна мовчала, адже не могла дібрати потрібних слів. Насправді почуття Г’ю були для неї чужими: навчання в новому місці виявилося геть не таким важким, як вона боялася. У Додсворті не було викладачів на її боці. Їй просто бажали успіхів — як і сотням інших учнів, що навчалися з нею та в паралельних класах. І вона, звісно, не боялася когось підвести. Усі були щасливі, що їй вдалося досягти таких успіхів.

Коли вони повертали за ріг, Ганна подумала, що з усієї їхньої компанії вона найменше знає Г’ю. Зухвалий дотепний Раян, суха саркастична Емілі — вона знала їх менше ніж рік, але здавалося, ніби все життя. Знала їхні заяложені анекдоти, коронні фразочки, чула про їхніх друзів з дому, а ще про їхні перші рази й кошмарних колишніх. А між нею та Ейпріл була невимушена близькість, що можлива лише зі співмешканкою: Ейпріл — та людина, яка бачить її першою щоранку, чує її стогони над есеями, знає, коли в неї менструальні болі, і хто застукував її, коли дудлила молоко просто з пакета.

Навіть Вілл, стриманіший від інших — Ганна знала про його період у школі-інтернаті, про його батька з типовим характером військового та його м’якосерду маму, а ще про різкий розрив з Олівією, подругою Ейпріл. Вона знала, яких викладачів він ненавидів і що хоче вивчати наступного року.

А Г’ю... Г’ю та його думки були для неї таємницею, аж поки він сам не відкрився. І тепер Ганна шкодувала його, бо ж він мусив сам-один справлятися з турботами щодо навчання. Звісно, він дружив з Віллом, але той мав ще десятки друзів та Ейпріл. А Г’ю мав лише одного друга. Ганна вперше зрозуміла, як самотньо він почувався, коли Вілл був не в коледжі або зникав з Ейпріл.