Перш за все Сайрес Сміт узявся визначити, в який бік обернено фасад Гранітного палацу. Він пішов на морський берег під величезною гранітною кручею, а оскільки кайло, вирвавшись із Спілетових рук, мало летіти перпендикулярно до неї, досить було його знайти, щоб визначити, де у скелі пробито дірку.
Інженер легко знайшов кайло — воно встромилося у пісок саме по перпендикулярній лінії від отвору, пробитого на висоті близько вісімдесяти футів над берегом. У нього вже влітали й вилітали гірські голуби, наче саме для них з’явився вхід до Гранітного палацу.
Інженер мав намір поділити праву частину печери на кілька кімнат із передпокоєм і освітити їх, прорубавши у фасаді п’ятеро вікон та великі двері. Пенкроф підтримував ідею про п’ять вікон, але не розумів, навіщо двері, адже у старому водостоці сама природа зробила сходи, по яких завжди легко спуститися до Гранітного палацу.
— Друже, — відповів Пенкрофу Сайрес Сміт, — якщо нам легко пройти колишнім водостоком, то так само легко це зробити й будь-кому іншому. Навпаки, я хочу щільно затулити, навіть замурувати отвір водостоку, а якщо треба, то й цілком його сховати, спорудивши дамбу і піднявши рівень води в озері.
— А як ми будемо заходити туди? — запитав моряк.
— Зовнішньою драбиною, — відповів Сайрес Сміт. — Зробимо зовнішню драбину.
Піднявшись по ній нагору, ми зможемо при потребі її також підняти, і тоді ніхто не дістанеться до нашого житла.
— А навіщо така обережність? — запитав Пенкроф. — Досі нам не зустрічалося небезпечних звірів. Що ж до тубільців, то й їх тут немає.
— Ви в цьому впевнені, Пенкрофе? — запитав Сайрес Сміт, дивлячись на моряка.
— Звичайно, ми в цьому зможемо переконатися тільки тоді, коли обстежимо увесь острів, — відповів Пенкроф.
— Атож, бо поки що ми дослідили тільки маленьку його частину. Та хай там що, навіть коли у нас немає тут ворогів, вони можуть прибути з інших місць — ці широти Тихого океану мають недобру славу. Про всяк випадок нам треба вжити заходів перестороги.
Інженер мав слушність,і, не вступаючи в подальші суперечки, Пенкроф приготувався виконувати всі його вказівки.
Отже, у фасаді Гранітного валацу мали бути вирубані для його освітлення п’ятеро вікон та двері, а в чудовий грот що стане урочистим залом, світло литиметься через широкий отвір у передній стіні й маленькі круглі віконця. Фасад, що знаходився на висоті вісімдесяти футів над землею, був обернений на схід, і ранкове сонце вітало його своїм першим промінням. Гранітний грот перебував у тій частині кряжу, що тяглася від виступу біля гирла річки.
Вдячності й до нагромадження уламків скель, які утворили Комин. Отож холодні північно-східні вітри його обходили, ледь зачіпаючи, — він був захищений від них саме отим гранітним виступом. А втім, чекаючи часів, коли пощастить зробити рами, інженер мав намір зачиняти віконні пройми щільними віконницями, які не пропускали б ні вітру, ні дощу й які, при потребі, можна було б приховати від чужих очей. Та, звісно, передусім належало пробити ті отвори. Пробивання ломом твердої скелі забрало б багато часу, а Сайрес Сміт, як ми знаємо, полюбляв рішучі дії. У нього ще лишалося трохи нітрогліцерину, і тут він йому знов знадобився. Інженер уміло локалізував дію вибухівки, й отвори в ґрунті утворилися саме там, де він їх намітив. Потім кайлами й ломами надали стрілчастої форми п’яти віконним проймам, широкому вікну, слуховим віконцям і дверям, вирівняли краї пробоїн, які мали спочатку досить химерні обриси, і через кілька днів важкої праці Гранітний палац ясно освітлювало проміння ранкового сонця, що діставало до найдальших закутків печери.
За інженеровим планом житло мали поділити на п’ять кімнат із вікнами на море: праворуч — передпокій, із прорубаними у стіні дверима, до яких передбачалося добиратись мотузяною драбиною, потім — кухня завширшки тридцять футів, їдальня — сорок футів, спальня таких самих розмірів і, нарешті, на вимогу Пенкрофа, — вітальня, суміжна з урочистим залом.
Кімнати, чи то пак, ряд кімнат, з яких складатиметься помешкання у Гранітному палаці, не займатиме всієї глибини гроту. Там залишиться іще місце для коридора між житлом і довгою просторою коморою, де складатиметься різне начиння, інструмент, продукти й харчові припаси. Дичина, овочі й фрукти, впольовані або зібрані на острові, тобто всі дарунки острівної фауни і флори, зберігатимуться в коморі й будуть захищені від вогкості. Крім того, колоністи матимуть до своїх послуг невеликий грот, розташований на півдорозі до великої печери, і його можна використати як засіку.
План виробили, і тепер лишалося втілити його в життя. Мінери знову стали цеглярами; а ще раз наробивши цегли, наносили її й поскладали біля підніжжя Гранітного палацу.
