Завершивши внутрішні роботи, інженер узявся виконуй вати інше завдання — замуровувати отвір колишнього водостоку на дні озера, аби закрити доступ через нього до Гранітного палацу. До отвору прикотили великі уламки скель і міцно їх замурували. Сайрес Сміт поки що не здійснив висловленого раніше наміру затопити отвір, спорудивши греблю і піднявши воду в озері до поперед-; нього рівня, а обмежився його замаскуванням, насадивши між камінням траву й кущі, які буйно розростуться навесні.
Та все ж він скористався водостоком, щоб підвести струмочок прісної води до їхнього житла. Цього досягли, пробивши невеликий отвір нижче рівня води в озері, і водостоком тепер біг тоненький струмочок, який давав щоденно від двадцяти до тридцяти галонів[11] чистої прозорої води. Отже, відтепер мешканцям Гранітного палацу ніколи не бракуватиме питної води.
Нарешті колоністи завершили всі найважливіші роботи і, слід сказати, дуже вчасно — настала пора дощів і холодів. Грубі віконниці давали змогу зачиняти вікна, поки надійде час, коїш інженер виготовить скло для шибок.
Навколо вікон Гедеон Спілет дуже вдало насадив різних рослин з виткими стеблами й декоративних трав, красиво розмістивши їх на виступах скелі: і тепер віконні пройми, обрамлені мальовничою зеленню, тішили око.
Мешканці здорового для проживання, міцного і надійного житла не могли нарадуватися плодами своєї праці. З вікон відкривався неозорий краєвид, що замикався з півночі двома мисами Щелеп, а з півдня — мисом Кіготь. Перед ними мальовничо красувалася бухта Єднання. Так, ці славш люди мали всі підстави радіти, і Пенкроф не скупився на хвалу їхній, як він жартома казав, «квартирі на шостому поверсі над балконом»!
Зима по-справжньому далася взнаки у червні, який у Північній півкулі відповідає грудню. Він почався зливами й холодними вітрами, що по черзі без упину шмагали острів. Лише тепер мешканці Гранітного палацу змогли належно оцінити переваги житла, непідвладного розбурханій стихії, їхній притулок у Комині напевне не зміг би захистити їх від негоди і зимового холоду; могло також статися, що під час великого припливу його знову залили б гнані вітром океанські хвилі. Передбачаючи таку можливість, Сайрес Сміт навіть ужив деяких заходів перестороги, аби запобігти псуванню ковальського горна і плавильних печей, що їх спорудили там колоністи.
Весь червень вони використали для виконання різних робіт, але не забували й про полювання та риболовлю, завдяки чому запаси харчів не вичерпувалися, а поповнювались. Пенкроф мав намір, як тільки в нього з’явиться хоч трохи вільного часу, повлаштовувати усілякі пастки, на які покладав великі надії. Він наробив із рослинних волокон багато силець, і не минало й дня, щоб сажок не постачав їм удосталь гризунів. Наб цілі дні порався з м’ясом, запасаючись на майбутнє чудовими копченостями та солониною.
Згодом довелося поважно обмірковувати питання про одяг. Колоністи мали тільки те вбрання, яке носили на собі, коли куля аеростата викинула їх на острів. Їхній одяг був теплий, міцний, вони дуже охайно ставилися до нього, так само, як і до білизни, тримали його в ідеальній, наскільки можливо, чистоті, та все ж таки він помітно зносився і потребував заміни. Крім того, якби настала сувора зима, колоністи добряче мерзли б у ньому. Та саме про одяг кмітливий Сайрес Сміт потурбувався найменше. Він був заклопотаний іншими, важливішими і невідкладнішими завданнями: влаштуванням житла та забезпеченням харчовими продуктами, тож холод міг настати іще до того, як пощастить розв’язати і це питання. Хоч-не-хоч, колоністи мусили змиритися з думкою, що першої зими їм доведеться померзнути, і не дуже скаржилися на це. З настанням теплім пори року вони влаштують великий мисливський похід на муфлонів, яких бачили, обстежуючи гору Франкліна, а, здобувши їхню вовну, інженер напевне зуміє виготовити теплі й міцні тканини… Яким чином? Це його клопіт.
— Що ж, доведеться грітися біля грубки в Гранітному палаці! — міркував уголос Пенкроф. — Палива в нас удосталь, нічого його шкодувати.
— До речі, — відповів Гедеон Спілет, — острів Лінкольна лежить аа дуже високих широтах, і цілком можливо, що зими тут не «уворі. Чи не казали ви, Сайресе, що тридцять п’ята паралель відповідає тій паралелі у Північній півкулі, де перебуває Іспанія?
— Авжеж, — відповів інженер. — Але в Іспанії зими часом дуже холодні: зі снігом, із кригою, заметілями; можливо, зима не щадить і острів Лінкольна. Та все ж таки ми на острові, і я сподіваюся, що тут холод буде помірніший.
— Чому, наше Сайресе? — запитав Герберт.
