— Бо мере, с инку, це величезний резервуар, де накопичується літве теюло. Коли надходить зима, воно повертає тепло і такім чнном забезпечує землям, які воно омиває, середню температуру, не дуже високу влітку й не надто низьку взимку.
— У нас іще все попереду, — докинув Пенкроф. — Холодна буде зима чи ні — мене мало турбує. Зате ні в кого з нас нема сумніву, що дні стали короткі, а вечори — довгі. Чи не варто обміркувати, як освітлювати наш дім?
— Нема нічого легшого, — відповів Сайрес Сміт.
— Обміркувати?
— Здійснити.
— І коли ж ми візьмемося до цього?
— Завтра. Підемо полювати на тюленів.
— Щоб наробити сальних свічок?
— Чому ж сальних, Пенкрофе? Стеаринових!
Справді, саме таким був інженерів задум, задум цілком здійсненний, адже вони мали тепер вапно і сірчану кислоту, а острівні тюяіені дадуть необхідне для цього сало.
Настало і червня. Була неділя, та ще й Тройця, і, за спільною згодою, колоністи вирішили відсвяткувати її. Вони припинати шсі роботи й послали до неба свої молитви в ім’я Творця всь» ого сущого. Але тепер їхні молитви належали до звичайного ритуалу набожних людей. Колоністи острова Лінкольн а вже не були безпорадними, викинутими на маленький пучггельний острів людьми, що зазнали повітряної катастрсмфи. Вони зверталися до Всевишнього не з благаннями, а з подякою.
Наступного дня, 5 червня, за вельми похмурої днини колоністи вирушили на острівець. Аби перебратися вбрід через протоку, довелося чекати відпливу, і тому вони домовилися, що з часом зроблять, як зможуть, хоч вутленького човна — він полегшить сполучення з острівцем і дасть змогу підніматися вгору річкою Вдячності під час дослідження південно-західної частини острова, яке вони відклали до перших теплих весняних днів.
На ліжбищі було безліч тюленів, і мисливці легко вполювали їх цілу дюжину. Наб і Пенкроф оббілували туші, але принесли до Гранітного палацу тільки їхнє сало та шкури, з яких задумали пошити міцне взуття.
Сала колоністи добули близько трьохсот фунтів; воно повністю мало піти на виготовлення свічок.
Спосіб виробництва застосували найпростіший і одержали свічки якщо не найвищого гатунку, то принаймні цілком придатні для використання. Мав би Сайрес Сміт лише сірчану кислоту, то й тоді, нагрівши її разом із якимось нейтральним жиром, наприклад із тюленячим, міг би виділити з тієї маси гліцерин, потім, із нової суміші, заливши її окропом, легко відокремив би олеїн, пальмітин і стеарин. Проте, аби спростити цей процес, він волів омилити жир розчином вапна. Таким чином колоністи одержали вапня-. кове мило, яке під дією сірчаної кислоти легко розкласти на сірчисте вапно й жирові кислоти.
Із отих трьох кислот — олеїнової, пальмітинової і стеаринової — першу, олеїнову, що перебувала у рідкому стані, було вичавлено кам’яним гнітом, а дві інші утворю— вали саме ту масу, з якої треба було виливати свічки.
Виготовлення свічок забрало не більше доби. Ґноти після кількох спроб зробили із скручених рослинних волокон, занурили їх у розтоплену стеаринову масу й одержали справжні свічки, які сформували вручну; тепер саморобним свічкам бракувало тільки відбілювання й полірування. Вони, звичайно, поступалися перед фабричними, гніт яких просочується борною кислотою, а тому скляніє в міру згорання і згорає цілком; але завдяки тому, що Сайрес Сміт зробив пару гарненьких щипчиків для знімання нагару, мешканці Гранітного палацу високо оцінили виготовлені свічки, користуючись ними довгими зимовими вечорами.
Цілий місяць колоністи з ранку й до вечора обладнували нове житло. Неофіти-столяри мали вдосталь роботи. Взялися вони поліпшувати й своє вельми неоковирне знаряддя та поповнювати його новим.
Тепер у Гранітному палаці з’явилися й ножиці, тож. колоністи могли нарешті постригти чуби і якщо ще й не мали змоги голитися, то принаймні могли, як кому хотілося, підстригти бороди. Щоправда, Герберт бороди ще не мав, та й у Наба вона майже не росла, зате їхні приятелі так позаростали, що виготовлені ножиці виявились вельми доречними.
Неймовірних зусиль коштувало зробити ручну пилку, так звану ножівку, проте, зрештою, й це вдалося, і міцні чоловічі руки могли різати нею будь-яке дерево. Після цього колоністи змайстрували стола, стільці й навіть шафи, які поставили в кімнатах; наробили вони й дерев’яних ліжок, устеливши їх, щоправда, лише морською травою. Кухню обладнали полицями, на них наставили посуду з випаленої глини, й тепер із цегляною грубкою і навіть із шматками пемзи для чищення посуду кухня мала чудовий вигляд, а Наб тримався в ній так поважно, ніби чаклував у хімічній лабораторії.
