Будь-яке тіло в межах Сонячної системи рухається не просто так, а орбітою довкола Сонця. Космічні кораблі не є винятком. Криговоз, який перебуває між Сатурном і Церерою, має долати не менше як п’ятнадцять кілометрів за секунду, щоб не почати падати в напрямку Сонця. Через це дуже й дуже малоймовірно, що два космічні кораблі, які рухаються різними орбітами, підійдуть упритул один до одного. Навіть якщо їхні траєкторії перетинаються. Відповідно після виявлення «Скопулі» «Кентербері» просто не міг загальмувати та наблизитися. Йому потрібно було би повністю міняти параметри своєї орбіти — нахил, ексцентриситет, велику піввісь, підганяти їх під параметри орбіти «Скопулі». Такий маневр вимагає колосальних затрат енергії, і що більш важливо — починати його вартувало б задовго до зближення.
На підтвердження — ось вам історія з реального життя. Перед запуском космічного зонда для дослідження Сонячної системи «Вояджер-1» його проєктувальники стикнулися з дилемою. Вони ретельно спланували проліт повз Юпітер, але далі мусили вибирати: або Сатурн із загадковим супутником Титаном, або не менш загадковий Плутон на задвірках Сонячної системи. Зонд, на розроблення якого витратили мільярд доларів, не міг відвідати одразу два тіла. Після прольоту Сатурна скерувати «Вояджер» до Плутона не було можливості. Фізичної можливості. Керівники місії обрали Титан, і перші фотографії Плутона людство чекало ще майже сорок років.
Звісно, ми все ж говоримо про фантастику, тож чому б не вигадати якийсь суперрушій, який, ігноруючи закони збереження енергії, зробить реальними такі маневри? Рушій уявити ще можна, але от маневри на швидкості десятки тисяч метрів на секунду — це погана ідея. На спробі різко загальмувати чи повернути корабель просто розірве на шматки через перевантаження.
Ну й останнє: навіщо взагалі цим перейматися? Те, як літають космічні кораблі, на художню цінність «Зоряних воєн» чи «Експансії» не впливає. Це так, одначе також треба розуміти, що часи змінюються. Ми щодня дізнаємося дедалі більше нового про космос. Ми ось-ось повернемося на Місяць, ми готуємося спорядити кораблі на Марс, а тому заслуговуємо знати, що ці кораблі відрізняються від пропелерних літачків чи неповоротких земних дирижаблів. Час затямити, що там, угорі, все не так, як показують у Голлівуді.
За останні п’ять років більшість розвинених країн зобов’язалися перейти на електромобілі до кінця двадцятих чи впродовж тридцятих років. Загалом це правильно, за електромобілями майбутнє. Проте сумнівно, що такий перехід завершиться, в сенсі він точно не буде повним і настільки швидким, як цього хотілося б його заявникам. І ось чому.
Електромобілі мають безліч переваг. Вони дешевші в обслуговуванні, простіші та надійніші, вони швидкі, тихі й основне — екологічні. Втім, знайдуться й недоліки. Транспорт з електричними рушіями, що працюють від батарей, підходить далеко не для всіх завдань. Навіть найкращі на сьогодні моделі проїжджають на одній підзарядці лише близько п’ятисот кілометрів. Тобто рушати на такому авто з Луцька до Києва ризиковано: потрапивши в корок на в’їзді у столицю, можна вичерпати весь заряд і заглухнути. Варто також пам’ятати про трюк, до якого вдаються всі без винятку виробники електрокарів: дальність розраховують для повністю зарядженої батареї, тоді як час заряджання вказують тільки для 80 % від повної її ємності. Заряджання цих останніх 20 % займає достобіса часу. На практиці це означає, що реальна відстань, яку подолає ваш автомобіль, завжди буде меншою від зазначеної виробником.
Збільшити практичну дальність можна у два способи: або додавши більше батарей, або розробивши більш ємнісні акумулятори. Встановлення додаткових батарей мало що дасть, оскільки більше батарей означає більшу вагу, а більша вага знову ж таки потребує більшої потужності, щоби її зрушити. Ємність батарей упродовж двадцятого століття зросла вчетверо. Проте навіть найкращий акумулятор досі видає в 35 разів менше енергії на одиницю ваги, ніж бензин. І поки що не існує технологій, які давали би змогу подолати цю прірву. Навіть якщо за наступні кілька десятиліть з’являться вдесятеро ефективніші батареї — і це дуже велике «якщо», — вони однаково програватимуть двигунам внутрішнього згоряння.