– Так, кіготь. Із Золінгена, як свідчить напис. Злочинець зробив собі рукавичку. Шкіряну, звідси шматочки шкіри під заклепками. Він прикріпив до неї леза бритв. Німецька, надійна сталь. Під час розтину потрібно перевірити, скільки було таких лез. Думаю, мабуть, три, а може й більше. Ось чому він міг завдати стільки поранень одним рухом. І йому не знадобилося багато часу, щоб… спотворити тіло. За один раз декілька розрізів. Щось подібне я колись вже бачив, на японській гравюрі. Цього разу зловмиснику не пощастило – хтось його сполошив. Злякавшись, він вдарив не лише в тіло, але й в стінку. Бритва врізалася в стіну, і він, бажаючи швидше звільнитися, зламав її, вирвавши з кріплення одне з лез. Тепер все, що залишилося зробити, це знайти цю рукавичку.
– Так, тільки й усього, — гірко зітхнув фон Брюгге і зробив глибокий ковток зі своєї склянки, щоб втішитися.
Решта предметів, дуже ретельно оглянутих агентами, прокурором і паном радником, ймовірно, не мали нічого спільного з переслідувачем жінок, принаймні нічого цікавого серед них не виявлено. Драбина була зроблена дуже професійно та акуратно, але не було впевненості, чи це справа рук вбивці – він міг скористатися чужою драбиною, адже ні для кого з присутніх не було секретом, що захований між кам'яницями прохід напевно використовувався підозрілими типами у своїх мерзенних цілях. Прокурор – при оказії – розпорядився ліквідувати цей "шлях голуб'ятників, грабіжників та інших злочинців". Його мали замурувати відразу ж після свят.
РОЗДІЛ 6
Ніколи не знаєш, кого знайдеш у морзі
Коли пан радник повернувся до готелю, не обійшлося без легкої сенсації – адже він мчав вестибюлем у теплих кальсонах, а шматки штанів, погано прикриті ковдрою, кокетливо пурхали навколо нього. Було лише пів на другу – час обіду. Хол був повний гостей, навіть з-поза готелю. Ван Хоутен традиційно викликав захоплення у жіночої аудиторії (що вдавала збентеженість) і неприязнь у чоловічої (яка нічого не вдавала). Пан радник знову не помітив пильного погляду рудоволосої панни, яка саме виходила з ресторану готелю, тримаючи під руку літню даму, ймовірно, свою заможну тітоньку. Посмішка на її повних губах була досить схвальною – їй явно подобалися його нижні кінцівки. І вона крадькома помахала йому на прощання ручкою.
Переодягнувшись, Естар Павлович, оскільки мав ще час до призначеної зустрічі з асесором, спустився до ресторану. Він чекав, коли подадуть закуски та суп, сидячи на самоті за столом. Весь зал був переповнений – на свята до Варшави приїжджало багато поміщиків із провінції, а зручне розташування готелю та репутація його ресторану приваблювали заможніших купців та гостей готелів, як правило, аристократію. Хочеш чи ні, але москвичу довелося послухати кілька бородатих жартів, які – незважаючи на мафусаїлів вік – викликали сміх у залі…
– Це нагадує мені певну подію. Під час епідемії холери за містом був побудований барак, куди поміщали померлих, підозрюваних у фальшивій смерті. Охороняв його якийсь молодий. Одного разу один із летаргічних прокинувся і гукнув сторожеві через вікно: – Гей, друже, відчини двері та випусти мене! – Мовчи і залишайся на місці, – відповів солдат, – якби я випустив тебе одного, то всі б негайно захотіли вийти…
Гуркіт сміху від сусіднього столика заглушив іншу історію, і коли офіціант приніс замовлені блюда, Ван Хоутен зміг відключитися й зосередитися на їжі. Щоправда, це йому не зовсім вдалося – жарти та анекдоти сипалися, як з рукава…
– Пане, – пише хворий лікарю божевільні, – якщо ви завтра не випишете мене звідси, мій сусід-кравець не зможе зняти мірки з моїх штанів, а я не можу командувати Ватерлоо без нового мундиру…
За спинами детектива сиділи журналісти чи власники журналів, бо чути було лише назви різних періодичних видань: "Кур'єр Варшавський"… "Муха"… "Колючки"… а також плітки про різних фейлетоністів та літературні дискусії: Де ж зараз література? Ну, де? Лише серіали... Так, так – Сєнкевич друкує свої твори частинами, те ж саме з Прусом та іншими... Почекай, вони будуть і вірші друкувати частинами! То що ж тепер читати? Ніяких хороших книжок не видається, в справах і торгівлі застій, продається лише журналістика...