— Вітре, вам не подобається Ніза? — з утрируваним обуренням вигукнула Веда Конг.
— Ви знаєте, що я захоплююсь нею, — похмуро відповів Дар Вітер. — Але зараз вона здалась мені такою маленькою і тендітною порівняно з…
— З тим, що мене чекає? — з викликом спитала Ніза. — Тепер ви перекинули атаку з Ерга на мене?..
— Я зовсім не думаю так робити, — серйозно й сумно відповів Дар Вітер, — але мій смуток природний. Чудове створіння моєї любої Землі повинно зникнути в безоднях космосу з його мороком і неймовірним холодом. Це не жаль, Нізо, а сум втрати.
— Ви відчули так, як і я, — погодилась Веда, — яскравий вогник життя — Ніза — і крижаний мертвий простір!
— Я здаюся тендітною квіткою? — спитала Ніза. Дивна інтонація її голосу стримала Веду від ствердження думки.
— Хто більше за мене любить радість боротьби з холодом? — Дівчина рвучко зірвала шапочку, стріпнувши рудими кучерями,скинула шубку.
— Що ви робите, Нізо? — першою догадалася Веда Конг, кидаючись до астронавігатора.
Але Ніза вискочила на скелю, що нависла над хвилями. Холодні хвилі огорнули Нізу, і Веда вся здригнулась, уявивши собі відчуття од такого купання. Ніза спокійно відпливала далі, дужими поштовхами пронизуючи хвилі. Піднявшись на гребінь, вона помахала друзям на березі, задирливо запрошуючи їх наслідувати її приклад.
Веда Конг захоплено стежила за нею.
— Вітре, Ніза — подруга не Ергу, а полярному ведмедю. Невже ви, північна людина, відступите?
— За походженням північний, а сам люблю теплі моря, — жалібно сказав Дар Вітер, неохоче підходячи до того місця, де морські хвилі набігали на берег.
Роздягнувшись, він торкнув ногою воду і з вигуком «ух!» кинувся назустріч сталевому валу. Трьома широкими помахами він виплив на вершину хвилі і ковзнув у темну западину другої. Тільки багаторічне тренування і цілорічне купання врятували престиж Дар Вітра. Дихання його увірвалось, і червоні кола закрутилися в очах. Він кілька разів рвучко пірнув, стрибнув і знову міг дихати: Дар Вітер приплив аж синій від холоду. Разом з Нізою вони помчали на гору. Через кілька хвилин купальники насолоджувалися теплом хутряного одягу. Навіть пронизливий вітер здавався подихом коралових морів.
— Чим більше узнаю вас, — шепнула Веда, — тим більше переконуюсь, що Ерг Ноор не помилився вибором. Ви, як ніхто інший, підбадьорите його у важку годину, порадуєте, збережете…
Білі щоки Нізи густо порожевіли.
Під час сніданку на високій кришталевій терасі, яка вібрувала од вітру, Веда часто зустрічала замріяний і ніжний погляд дівчини. Всі четверо були мовчазні, як звичайно люди перед довгою розлукою.
— Гірко подружити з такими людьми і тут же розлучитися з ними! — раптом вигукнув Дар Вітер.
— Може, ви?.. — почав Ерг Ноор.
— Мій вільний час кінчився. Пора забиратися на висоту! Гром Орм чекає мене.
— І мені час, — додала Веда. — Я занурюсь у свою пучину, в недавно відкриту печеру — сховище ери Роз’єднаного Світу.
— «Лебідь» буде готовий в середині наступного року, а ми почнемо збиратися через шість тижнів, — тихо сказав Ерг Ноор. — Хто тепер завідує зовнішніми станціями?
— Поки що Юній Ант, але він не хоче розлучатися з пам’ятними машинами, і Рада ще не затвердила кандидатури Емба Онга — інженера-фізика лабрадорської Ф-установки.
— Не знаю його.
— Його мало знають, бо він займається в Академії Меж Знань питаннями мегахвильової механіки.
— Що це таке?
— Великі ритми космосу — гігантські хвилі, що повільно поширюються у просторі. У них, наприклад, виражаються протиріччя зустрічних світлових швидкостей, що дають відносні значення більші за абсолютну одиницю. Але це ще зовсім не вивчено…
— А Мвен Мас?
— Пише книжку про емоції. У нього теж небагато вільного часу — Академія Стохастики і Передбачення Майбутнього призначила його консультантом у справі польоту вашого «Лебедя». Тільки-но підберуть матеріали, йому доведеться розлучитися з книжкою.
— Шкода! Тема важлива. Пора правильно зрозуміти реальність і силу світу емоцій, — озвався Ерг Ноор.
— Боюся, що Мвен Мас нездатний на холодний аналіз, — промовила Веда.
— Так і повинно бути, інакше він нічого видатного не напише, — заперечив Дар Вітер і підвівся, щоб попрощатися.
— До зустрічі! Кінчайте швидше ваші справи, а то не побачимося, — подали руки Ніза і Ерг.
— Побачимось, — впевнено пообіцяв Дар Вітер. — У крайньому разі зробимо це в пустині Ель Хомра, перед вильотом.
— Перед вильотом, — погодились астрольотчики.
— Ходімо, ангел неба. — Веда Конг просунула свою руку під лікоть Дар Вітра, вдавано не звертаючи уваги на зморшку між його бровами. — Вам, мабуть, надокучила Земля?
Дар Вітер стояв, широко розставивши ноги, на хиткій основі ледве скріпленого каркаса і дивився вниз, у страшну безодню між шарами хмар, що тільки-но розійшлися. Там наша планета із звивистими сірими контурами материків і темно-ліловими — морів. Громаддя планети відчувалося навіть на відстані п’яти її діаметрів.
