Ракети приєдналися до собі подібних навколо розбірної платформи. Дар Вітер поштовхом перенісся на інший бік каркаса і опинився серед гурту техніків, які керували розвантаженням. Люди обговорювали план нічної роботи. Дар Вітер погодився з ними, але поставив вимогу замінити всі індивідуальні батареї на свіжі, щоб забезпечити тридцять годин безперервного обігрівання скафандрів, крім постачання струмом ліхтарів, повітряних фільтрів та радіотелефонів.
Усе будівництво пірнуло в нічний морок, як у пучину, але довго ще м’яке попелясте зодіакальне світло від розсіяних газами верхніх зон атмосфери сонячних променів освітлювало застиглий при ста вісімдесяти градусах морозу каркас майбутнього супутника. Ще більше, ніж удень, почала заважати надпровідність. Якщо в інструментах, батареях чи акумуляторах ізоляція була стара або пошкоджена, то всі предмети, розміщені близько від неї, огортало голубе сяйво струму, що розпливався прямо на поверхні, бо його неможливо було передати в потрібному напрямку.
Глибочезна темрява космосу настала разом з неймовірним холодом. Зірки світили яскравими голубими голками. Незримий і нечутний політ метеоритів уночі здавався особливо страшним. На поверхні темної кулі внизу, в течіях атмосфери, спалахували різноколірні хмари електричного сяйва, іскрові розряди гігантської довжини або смуги розсіяного свічення на тисячі кілометрів. Ураганні вітри, сильніші за будь-яку земну бурю, проносились там, внизу, у верхніх шарах повітряної оболонки. В насиченій випромінюванням Сонця і космосу атмосфері тривало динамічне перемішування енергії, яке надзвичайно утруднюзало зв’язок будівництва з рідною планетою.
Несподівано щось змінилося в маленькому світі, загубленому в мороці і страшенному холоді. Дар Вітер не зразу зметикував, що то спалахнули освітлювачі планетольота. Ще чорнішою стала темрява, потьмяніли люті зірки, але платформа і каркас помітно виділялися в білому яскравому світлі. Через кілька хвилин «Алтай» зменшив напругу. Світло стало жовтим і слабшим. Планетоліт економив енергію своїх акумуляторів. Знову, як і вдень, зарухалися квадрати і еліпси листків обшивки, решітки ферм кріплення, циліндри і труби резервуарів, поступово знаходячи своє місце на каркасі супутника.
Дар Вітер намацав поперечну балку, схопився за роликові ручки на тросових поруччях і, відштовхнувшись ногою, злетів угору. Біля самого люка планетольота він стиснув гальма в ручках і зупинився якраз вчасно, щоб не вдаритись об замкнуті двері.
У перехідній камері не підтримували нормального земного тиску, щоб зменшити втрату повітря під час входів та виходів великої кількості працівників. Тому Дар Вітер, не скидаючи скафандра, ступив у другу, тимчасово споруджену допоміжну камеру і тут вимкнув шолом і батареї.
Розминаючи стомлене від скафандра тіло, Дар Вітер твердо ступав по внутрішній палубі, втішаючись, що майже повернулась нормальна вага. Штучна гравітація планетольота працювала безперервно. Неймовірно приємно почувати себе людиною, яка твердо стоїть на ґрунті, а не легкою мошкою, що кружляє в хиткій непевній порожнечі! М’яке світло й тепле повітря, зручне крісло вабили лягти і віддатися бездумному відпочинку. Дар Вітер переживав утіху своїх предків, яка колись дивувала його в старовинних романах. Саме так, після довгої дороги в холодній пустині, мокрому лісі чи обледенілих горах люди входили у тепле житло — будинок, землянку, повстяну юрту. І тоді, як тут, тонкі стіни відділяли од величезного і небезпечного світу, ворожого людині, зберігаючи їй тепло і світло, даючи можливість відпочивати, набиратися сили, обдумувати дальші справи.
Дар Вітер відмовився од спокуси крісла і книги. Довелося зв’язатися з Землею — запалене вгорі на всю ніч освітлення могло викликати переполох у спостерігачів обсерваторій, які стежили за будівництвом. Крім того, треба було попередити, що поповнення буде потрібне раніше строку.
Сьогодні зв’язок виявився вдалим — Дар Вітер розмовляв з Громом Ормом не кодованими сигналами, а по ТВФ, дуже потужному, як у кожного міжпланетного корабля. Старий голова лишився задоволений і негайно подбав про те, щоб підбирали новий екіпаж і безперебійно доставляли деталі.
З поста управління «Алтаю» Дар Вітер пройшов через бібліотеку, переобладнану на спальню встановленими по стінах двома ярусами койок. Каюти, їдальні, кухні, бокові коридори і передній зал двигунів теж мали додаткові койки. Планетоліт, перетворений на стаціонарну базу, був переповнений. Дар Вітер, ледве переставляючи ноги, ішов коридором, облицьованим коричневими плитками теплої пластмаси, і ліниво відчиняв та захлопував тугі герметичні двері.
