Відмовитись од дальшого дослідження було б мудрою обережністю. Але чому вчений повинен так обережно ставитись до власної особи, коли мільйони людей виконують рисковані роботи і досліди, коли Дар Вітер з товаришами працює на висоті п’ятдесяти семи тисяч кілометрів над Землею, а Ерг Ноор готується до подорожі, не сподіваючись повернутися! Обидва ці чоловіки, яких так поважає Веда, не відступили б… Що ж, не відступить і вона…
Запасні батареї, електронний знімальний апарат, два кисневі прилади… Вони підуть удвох з безстрашною Міїко, лишивши товаришів вивчати третій зал.
Веда Конг порадила своїм співробітникам трохи попоїсти.
Вийняли плитки їжі мандрівників, спресовані з шзидко засвоюваних білків, цукру та препаратів, що знищують токсини втоми, змішаних з вітамінами, гормонами і нервовими стимуляторами. Веда, перебуваючи у тривожній нетерплячці, не хотіла їсти. Міїко прийшла тільки через сорок хвилин. Виявляється, вона не втрималась, просвітила кілька шаф і нашвидку з’ясувала їх вміст.
Нащадок японських жінок-водолазів подякувала своїй керівниці поглядом і швиденько зібралася.
Тонкі червоні кабелі простяглися по середині проходу. Блідо-лілове світло самосвітних газових корон на головах жінок не могло пробити тисячолітнього мороку попереду, де спуск ставав дедалі стрімкішим. Глухо і розмірено падали з склепіння великі холодні краплі. З боків і знизу долинало дзюрчапня води, що збігала по тріщинах. Пронизливо вологе повітря лишалося мертвотно нерухомим у замкнутому темному підземеллі. Тільки в печерах буває така тиша — на сторожі її стоїть сама мертва і косна матерія земної кори. Угорі, яким глибоким не було б мовчання, в природі завжди вгадується приховане, затамоване життя, рух води, повітря чи світла.
Міїко і Веда мимохіть піддалися гіпнозу глибокої печери, яка заховала їх обох у чорних надрах, ніби в глибинах мертвого минулого, що вже стерте часом і оживає тільки в примарній уяві.
Спускалися швидко, хоч товстий шар липкої глини лежав на долівці проходу. Брили, вивалені з стін, подекуди захаращували шлях, і доводилось видиратися на них, проповзати в щілини між стелею та обвалом. За півгодини Міїко і Веда спустилися на сто дев’яносто метрів і добралися до гладенької стіни; уткнувшись у неї, мирно лежали обидва розвідувальні роботи-повзуни. Досить було одного бліку світла, щоб розпізнати в стіні масивні, герметично замкнуті двері з нержавіючої сталі; два опуклі кола з якимись позначками, вроблені в центр дверей, позолочені стрілки і ручки. Замок відмикався за допомогою підібраного умовного сигналу. Обидва археологи знали типи таких пристроїв, характерних для більш ранньої епохи. Порадившись, Міїко і Веда оглянули замок. Він був дуже схожий на ті побудовані з хитрою злобою споруди, якими люди минулого думали захистити свої скарби від «чужих» — в еру Роз’єднаного Світу існував такий поділ людей на «своїх» і «чужих». Не раз такі двері, коли їх намагалися відімкнути, вивергали вибухові снаряди, отруйні гази, осліплююче випромінювання, і дослідники, які нічого не підозрювали, гинули.
Механізми із стійких металів чи особливих пластмас не руйнувались тисячоліттями і погубили багато життів, поки археологи навчились знешкоджувати ці стальні двері.
Стало очевидно, що двері доведеться відчиняти особливими приладами. Доводилося повертатись од самого порога головної таємниці печери. Хто міг сумніватися, що за наглухо замкнутими дверима має зберігатися найважливіше і найцінніше для людей давноминулих часів? Погасивши ліхтарі і задовольняючись світлом корон, Веда і Міїко сіли відпочити й поїсти.
— Що там може бути? — зітхнула Міїко, не зводячи погляду з дверей, які зухвало поблискували золотом позначок. — Вони наче сміються з нас: не пустимо, не скажемо!..
— А що вам вдалося просвітити в шафах другого залу? — спитала Веда, відганяючи примітивну і марну досаду на несподівану перепону.
— Креслення машин, книги, надруковані не на стародавньому папері з дерева, а на металевих листах. Це, очевидно, рулони кінофільмів, якісь записи, зоряні і земні карти.
— У першому залі — зразки машин, у другому — технічна документація до них, у третьому, як би це сказати… цінності епохи, коли ще існували гроші. Що ж, це відповідає схемам.
— А де цінності в нашому розумінні? Вищі досягнення духовного розвитку людства: науки, мистецтва, літератури? — вигукнула Міїко.
— Сподіваюся, вони за дверима, — спокійно відповіла Веда, — але не здивуюсь, якщо там виявиться зброя.
— Що це таке?
— Зброя — це засоби масового і швидкого знищення. Маленька Міїко замислилась, засумувала і тихо сказала:
