— Я зараз говорю не про джунглі, йолопе. Ґрем знає, як підняти в повітря той вертоліт, що стоїть біля котеджу. Розумієш, що це означає? Нам залишається намізкувати, як відволікти вартових, вибрати момент, коли ніхто не заважатиме, і фу-у-х, — хлопець показав рукою, як вони злітають у небо.
Сьома підняв голову.
— Вибач, чувак…
— Нам дозволили вільно пересуватися Паїтіті. Ти хоч усвідомлюєш, яке це щастя? Я міг вільно вештатися терасою, спостерігати, планувати… Зате тепер, через твій безмозкий вибрик, до нас приставлять вартового, а може, взагалі посадять під замок і годуватимуть крізь ґрати, немов звірів у зоопарку!
— Вибач…
— Досить, — утрутилася Сатомі, підсунувшись до хлопців. — Не кричи на нього. Все владнається. Якби Джейсон хотів поставити вартового, він лишив би його просто зараз.
Розумом Семен осягав, що закиди Левка небезпідставні. Подавшись у підземелля, він підставив усіх. Але серце нашіптувало інше. Росіянин згадував м’які барви Білої кімнати й безпричинне піднесення, що затопило груди, щойно він зайшов досередини. Він пам’ятав, як хвилі зеленого світла огинали його, лагідно торкаючись шкіри, й несподівано зловив себе на думці про те, що… не хоче тікати. Навіть на вертольоті.
— This guys are fucking billionaries[108], — задумливо проказав Сьома.
— Блін, і що з того? — українець струснув долонями з розчепіреними пальцями біля голови. — Нам треба вигадати, як звалити звідціля.
— Я б не поспішав із висновками.
— Що?
— Думай, Лео, думай. Я не впізнаю тебе, — повільно проговорив Семен.
— До чого ти це? Я не розумію.
Сьома зітхнув.
— Лео, ці люди знайшли золото інків. Може, й не інків, зараз на це начхати. Не знаю, скільки в них жовтого металу, але точно не менше, ніж вивіз звідціля Пісарро п’ять століть тому. Це мільярди доларів. Мільярди сраних доларів, які не потрібно відмивати, бо метал — він і є метал! — росіянин перевів подих і продовжив: — Кожен із них є мільйонером. Кожному вистачить грошей на три життя, навіть якщо вони, не оглядаючись, витрачатимуть їх на дівчат, наркоту й нескінченні вечірки.
— Так… — зненацька у Левка всередині все похололо. Здається, він зрозумів, до чого підводить Семен.
— А тепер скажи мені, Лео, чому вони досі не звалили? Чому сидять у цій глушині?
Джейсон стояв посеред «нори», розставивши ноги. На ньому були широкі джинси, похідні бутси й легка вітрівка. У коридорі спинився один зі стрільців.
— Сьогодні допомагатимеш Марко на кухні, — чоловік вказав пальцем на дівчину.
— Хто такий Марко? — підозріло зиркнула на чоловіка Сатомі.
— Наш кухар. Не бійся, красуне, кулінар буде чемним, обіцяю, інакше я використаю його яйця замість м’ячиків для гольфу. Можеш йому так і сказати. Основне, щоб робила все, що він накаже, на кухні, — Джейсон повернувся до мулата, ковзнув поглядом по м’язах на руках і грудях. — Тебе, ніґґере, сам Бог велів відправити на плантацію.
— Яку плантацію? — так само насторожено, як і японка мить тому, поцікавився Ґрем.
Джейсон роздратовано клацнув зубами, з боків міцно стиснутих губів концентричними півмісяцями скупчилися зморшки. Від шалу його ніздрі роздулися, а над ними проступили дві ямки. Левко зміркував, що чоловік, мабуть, більш вибухонебезпечний, як нітрогліцерин. Спалахує від найслабшого непродуманого посмику. Спопеляючи мулата поглядом, Джейсон озвався — і звучав він так, наче проштовхує вгору стравоходом печінкові камені завбільшки з перепелині яйця:
— Ви з мене знущаєтеся, шмаркачі? Ви гадаєте, в нас тут клуб «чомучок» або зібрання дошкільнят, які можуть до безкінечності діставати запитаннями? — очі химерно пульсували, переливалися сріблом, одначе від цього чоловік не змахував на божевільного. Він помовчав, пройшовшись поглядом по хлопцях і дівчині, а тоді гарикнув, бризкаючи слиною: — Ви не ставите запитання — ви робите, що я наказую! Вдовбайте це в свої тупі казанки, бо, дупою своєю присягаюся, двічі повторювати я не буду! — він тицьнув пальцем у Ґрема та промовив абсолютно рівним і спокійним голосом: — Якщо я сказав, що ти йдеш на плантацію, ти маєш вигукнути «з радістю, сер!» і почати збиратися.
Жодної реакції. Хлопці мовчки витріщалися на Джейсона, Сатомі прикипіла очима до долівки.
Джейсон розвернувся впівоберту до ґевала, чий силует вимальовувався в галереї.
— Він якийсь загальмований, — після чого рвучко підскочив до Ґрема (Левко сахнувся, здавалося: сивочолий почне шматувати мулата голими руками) та знову гаркнув: — Я сказав: ти маєш вигукнути «з радістю, сер!» і почати збиратися!!!
Ґрем спершу відсахнувсь, як і Левко, проте тут-таки поквапливо підвівся й став порпатись у наплічниках. Він безглуздо перебирав речі, не знаючи, що саме треба «збирати».
Джейсон повернув голову до українця.
— Лео, ти полетиш зі мною, — назад до незворушного, стриманого тону. Складалося враження, що говорить зовсім інша людина, якої ще секунду тому в «норі» не було.
Левко здригнувся й тільки потім усвідомив, що поставив запитання «куди?» подумки.
