Плантація Амаро була однією із сировинних баз скромного, з оборотом трохи більше як чотирнадцять мільйонів доларів на рік, колумбійського картелю.
— Яку, якщо не таємниця? — хлопці повернулися до збирання листя, проте продовжували перемовлятися через кокаїновий кущ.
— Одна частка на кожного.
— А скільки забирає собі pudge[113]?
Хесус усміхнувся сам до себе, почувши, як Ґрем обізвав Амаро.
— Дев’яносто часток.
«Логічно», — подумав мулат.
— Це, мабуть, збіса прибутковий бізнес для тебе, бадді.
Перуанець розреготався та сміявся так довго, що на них почали задивлятися з інших рядів.
— Не глузуй з мене, американо. Зі ста кілограмів свіжого листя коки після первинної обробки лишається приблизно кілограм пасти, насиченої алкалоїдами, — Хесус, який майже напевно не вмів писати, досконало знав процес приготування кокаїну та, мабуть, краще за Ґрема міг пояснити, що таке алкалоїди. — Після вторинної обробки із двох із половиною кілограмів пасти отримують кілограм креку[114] чи кокаїну. Як гадаєш, скільки він коштує? Питаю: скільки він коштує тут, не в Америці, де ви платите по п’ятдесят баксів за один грам? Га? Собівартість одного кілограма кокаїну трохи більше як 400 доларів. Колумбійці дають нам 100 баксів за кілограм пасти. Подивишся наприкінці дня, скільки насмикаємо листя, та прикинеш, що вийде в грошах. Часом за місяць кожному з нас не перепадає й шістдесяти доларів. Зате Амаро загрібає до п’яти тисяч. Ми більше заробляємо на охороні Твердині.
— А Джейсон? Його стрільці? Вчені? Що вони тут роблять?
— Я не знаю… — Хесус затих, а Ґрем подумав, що перуанець фільтрує, що можна, а що не варто казати. — Джейсон прийшов сюди давно, дуже давно, я ще був маленьким хлоп’ям (Кіспе підібрав мене на вулиці та відвіз у джунглі), проте пригадую, що люди Джейсона та банда Амаро ледве не перестріляли один одного, реально почали війну в джунглях, і ніхто не хотів відступатись. Кіспе прагнув відстояти плантації, а Джейсон… йому щось потрібно було в Мадре-де-Діос. Зрештою вони пішли на перемовини й уклали мирову, домовилися про щось. Із того часу Амаро продовжує вирощувати коку та прикриває Джейсона, а Джейсон приплачує йому за це, а також ділиться… нібито ділиться… тим, що знаходить у надрах Твердині.
— Чим? — Ґрем припинив зривати листя.
— Цього я не знаю.
Отак перемовляючись, вони дістались іншого краю поля. Хесус, чи то злякавшись, що розпатякав занадто багато, чи то просто остерігаючись довготелесого, більше не поновлював розмову.
Із відстані п’яти метрів Ґрем роздивився, що за глянець читав стрілець. «Penthouse». З обкладинки, задерши руки та виставивши кавуни, млосно позирала бронебійна білявка Алексис Форд. Судячи зі стану, номер був зовсім свіжим[115]. Посмакувавши фотографією пишногрудої Алексис, Ґрем укотре перевів погляд на наплічник із нашивкою.
Коли між ним і «вишкою» залишилося три метри, хлопець випростався (футболка геть чорна від поту) й голосно, достатньо голосно, щоб його почули, промовив:
— Хелло! Мене звуть Ґрем.
Чоловік ледь відхилив журнал, показавши над верхнім краєм холодні сині очі, глянув на мулата й повернувся до споглядання глянцю.
Ґрем не відступав.
— Ти з «Блекуотер»? — очікувальна пауза й… нічого. — Я знаю компанію… тобто знаю про компанію. Мій батько 2006-го працював з Еріком Принсом.
Ерік Принс, колишній офіцер військово-морського спецназу США, заснував «Blackwater» 1997-го. Спочатку планували, що «Blackwater» буде звичайною охоронною організацією, та всього лише за кілька років компанія перетворилася на справжню приватну військову армію, здатну самостійно проводити невеликі військові операції. Основний тренувальний центр для підготовки своїх спеціалістів, а також спецназівців армії США Принс відкрив 2001-го на спеціально придбаному шматку землі площею 28 км2 у північно-східній частині штату Північна Кароліна. Центр був одним із найбільших у США, проте через п’ять років Принс розкрутився так, що цього стало мало. У листопаді 2006-го «Blackwater» почав пошук нової ділянки для зведення другого тренувального комплексу. Принс обрав наділ площею 32 га за 150 миль на захід від Чикаго в Маунт-Керролл, штат Іллінойс, і збудував підготовчий центр за назвою «Impact Training Center», який тепер називають просто «The Site». Батько Ґрема на той час працював у «VBS Consulting», і саме він асистував під час купівлі ділянки для «Impact Training Center».
Високий чоловік мовчав, переглядаючи статтю про електромобіль «Tesla», що от-от мав увірватися на ринок. Чистий «електрик», не гібрид, седан «Tesla», як обіцяли розробники, стартуватиме з нуля до сотні за 6,5 с і розвиватиме максимальну швидкість 110 миль/год. Слабкувато, хоча, якщо взяти до уваги, що це на голих акумуляторах, то видавалося навіть незле. Що справді вразило чоловіка, то це дизайн. Седан виглядав по-суперкарівськи стильним і агресивним, чимось скидаючись на «Maserati GranTurismo».
