У південно-західному куті кокаїнової плантації стриміла халабуда (чи радше навіс) із дахом із висушеного пальмового листя та трьома стінами з довгих, грубо обструганих гілок. Усередині виднілася кострубата, увінчана кріслом дерев’яна конструкція, схожа на вишку, з якої судді стежать за тенісним матчем. Накриття захищало від сонця, а «вишка» давала можливість продивлятися (а також, мабуть, прострілювати, як подумав Ґрем) усе поле.
Довготелесий почепив наплічник на стіну халабуди й зронив:
— До праці, хлопці.
— А що мені робити? — кліпнув мулат.
Мачігуенга поскладали під халабудою пакунки з їжею, дістали купу потертих сумок і повішали на плечі, пустивши шлейку навскоси через тулуб. Дехто прилаштовував до поясів пляшки з водою.
— Агов, ти, — гукнув стрілець до одного з перуанців, — ти ж ніби розмовляєш англійською. Поясни цій дамочці її завдання на найближчі чотири години.
Молодий перуанець із лицем, поораним слідами від чиряків, подав Ґремові наплічну сумку й кивнув, закликаючи йти із собою. Він був молодим, на рік молодшим за мулата, та через подзьобане вм’ятинами обличчя здавався чи не вдвічі старшим. Разом з іншими перуанцями та мачігуенга вони попростували вздовж джунглів до південно-східного краю плантації.
Ґрему та його напарникові випав другий поперечний ряд кущів.
— Це кущ коки, — хлопчина торкнувся видовженого, загостреного на кінці листочка. Він говорив, розтягуючи слова, певно, щоби зменшити акцент.
— Я знаю, що це, бадді.
— Ти будеш іти і рвати листя, і складати його в сумку. В ось цю. Я буду йти з одного боку, ти — з іншого. Рви акуратно, контролюй, щоб не пошкоджувати гілку, — перуанець показав, як правильно: не смикати, а перегинати, ламаючи черешок. Листки коки мали товсті й короткі ніжки, що міцно сполучали їх із гіллям, тож рвучи абияк, можна було лишити без кори всю гілку. — Відділяй… як його?.. як це англійською?.. патичок?.. ні… el peciolo[111].
— Черешок, — підказав мулат.
— Так, черешок… відділяй його, щоб не здирати кори. Верхні листки не зривай, вони потрібні, щоб кущ не загинув.
Американець неуважно кивав, дивлячись у інший бік поля, де його співвітчизник, діставши з рюкзака глянцевий журнал, умощувався в кріслі на верхівці сторожової «вишки». Штурмова гвинтівка лежала поряд.
Простеживши за його поглядом, перуанець насупився.
— Навіть не думай. У головоріза локатор, який спіймає тебе за цим, — він торкнувся браслета з лампочкою на руці мулата. — Він наздожене та пристрелить тебе.
Проте Ґрем міркував не про втечу, він тупився в сіро-зелений наплічник із вистроченим на ньому логотипом «Blackwater». Той чоловік американець. І він найманець.
Хлопці взялись обривати листя. Якби не спека, робота була би легкою. Якийсь час працювали мовчки, поволі просуваючись упоперек плантації, коли раптом Ґрем почув, як із-за куща долинуло несміливе:
— Ти американо?
— Так, — відповів мулат.
Трохи помовчали, потому Ґрем вирішив, що не варто відштовхувати перуанця, якщо той хоче поговорити. Він нагнувся, зазирнувши під гілля.
— Хей, бадді, чуєш мене? — від довготелесого їх відділяло півсотні метрів, але мулат однаково покликав пошепки. З іншого боку кущів вигулькнуло смагляве лице. — Як твоє ім’я?
— Хесус.
— А моє Ґрем. Чим ви тут займаєтеся, Хесусе? Вирощуєте коку й робите кокаїн?
— Ні, — замотав головою перуанець. — Кокаїн — це складно. Ми лише готуємо… як його?.. сировину. Так? Я правильно сказав? Продукт. Сирець. А кокаїн виготовляють у Колумбії.
Упродовж минулих тридцяти років світовий кокаїновий бізнес змінився. У 1970–1990 роках на ринку домінував Медельїнський картель, яким керували Пабло Ескобар[112] і брати Очоа. Завдяки їм Колумбія стала світовим центром із виробництва кокаїну. Усередині вісімдесятих картель так розрісся, що почав упливати на політичне життя всієї Південної Америки, а його дохід оцінювали у 30 % від сукупного ВВП Колумбії, Перу та Болівії. 1984 року уряди цих країн за підтримки США зініціювали боротьбу з картелем, цілеспрямоване винищення його лідерів. 1984–1990 роки ввійшли в історію за назвою кокаїнової війни. Під кінець декади Медельїнський картель зазнав поразки — всі осередки було розчавлено, лідерів ліквідовано або ж арештовано. Його місце заступив картель Калі, очолюваний братами Родріґес. До середини 90-х вони контролювали 80 % поставок кокаїну до США та 90 % поставок до Європи. Зважаючи на досвід попередників, брати Родріґес інтенсивно виділяли кошти на фінансування політичних партій і лояльних кандидатів. Утім, 1995-го по картелю Калі також завдали удару, лідерів запроторили до в’язниці. Зрештою початок ХХІ століття став новим етапом у розвитку кокаїнового бізнесу: з огляду на знищення всіх серйозних гравців їхнє місце займають дрібні, не пов’язані між собою картелі.
— Це поле належить містерові Х’юз-Коулману?
— Кому? — Хесус узяв один зі щойно зірваних листків, протер від пилюки, заклав за щоку та розжував.
— Джейсону.
— А-а, ні. Це плантація Амаро Кіспе. Я та мої друзі також маємо частку з прибутку.
