— Уф! По-доброму заздрю, — в очах Джоніка знову проступили неспокійні темні плямки, які вказували на те, що його заздрість не така вже й біла. Можливо, й не чорна, та до сяючої білизни їй напрочуд далеко. — Куди рвонете?
— Ще вирішуємо. Я хотів би до Мексики, але є ідеї щодо Кенії, Індії, Ісландії.
— Компанія велика?
— Троє: я, мій одногрупник Сьома — він росіянин, але живе у Франції — і ще Ян, Ян Фідлер, аспірант із мого департаменту. Більше й не треба, бо буде балаган.
Джонік брався щось відповісти, але пролунав дзвінок мобільного. Він глипнув на екран і посерйознішав.
— Дружина, — прошепотів і приклав мобілку до вуха: — Так, кохана, слухаю… Може, це зубки… Але… Добре… Гаразд, зараз буду… Все куплю, не хвилюйся.
Левко перестав жувати.
— Чувак… — винувато потупився Гена.
— Що?
— У Юлі піднялася температура. Я думав, це тому, що ріжуться передні зубки, та зараз уже 39°, і дружина нічого не може зробити. Схоже, якась інфекція… Вибачай, старий, я мушу бігти.
Лео витиснув посмішку та спробував зобразити розуміння.
— Все о’кей, командире. Розумію. Якось іншим разом. — І тут-таки з подивом збагнув, що анітрохи не жалкує через те, що Джонік іде.
— Дякую, Лео! Щасти тобі! — Гена підвівся, одягнув куртку, зробив кілька кроків до виходу й тільки тоді похопився. — Ой, пробач! Геть із голови вилетіло! — Він повернувся до столика й поклав біля своєї піци стогривневу купюру.
— Не парся, — Левко підсунув банкноту до Джоніка. — Я заплачу.
Секунд десять Гена вагався, потім, не дивлячись на товариша, простягнув руку й забрав гроші. Ну, ви розумієте: діти — це ж як дві маленькі чорні діри…
Левко з’їв обидві піци, допив пиво та спроквола почовгав додому.
Левко запустив «Skype», дочекався завантаження програми та двічі клацнув по піктограмі користувача Simeon.
Насправді тим Сімеоном був Семен Твардовський — по-простому Сьома — одногрупник Левка, єдиний, крім Лео, слов’янин на Департаменті промислової екології. Семен народився та зростав у Омську. Коли хлопцеві виповнилося чотирнадцять, його батько, тоді доктор математичних наук, завідувач кафедри математичного аналізу Омського державного університету ім. Ф. М. Достоєвського, отримав запрошення працювати на факультеті наук у паризькому Université Paris-Sud[22]. Невдовзі потому вся сім’я Твардовських перебралася до Франції. До вступу до KTH Сьома мав французький паспорт, у якому французи записали його як Simeon Tvardovsky.
Якийсь час із динаміків линули довгі гудки, а тоді пролунало клацання та приглушене шипіння: «Skype» налаштовував відеозв’язок зі Швецією. За мить екран блимнув, і на ньому спливло опецькувате обличчя Семена: правильний овал із трохи загостреним підборіддям, проникливі неспокійні очі кольору висушеного літнім сонцем придорожнього пилу та світле, типового для росіян відтінку волосся. Ледь відстовбурчене праве вухо надавало Сьомі потішного, наче після перекинутої чарчини, вигляду. Хлопець усміхався.
— Сьома, здоров! — гукнув Левко.
На моніторі Семенового нетбука ввімкнулася картинка з мордякою Лео.
— О-хо-хо, стрілять-колотить! Які люди — Лев Толстой у прямому ефірі!
— Хе-е!
— Як ти там?
— Забери мене звідси, я більше не можу стільки їсти, — Левко зобразив муку на лиці, уважно стежачи за реакцією приятеля.
— От паразит, — витягнув губи Сьома, — ми тут в умовах крайньої півночі мучимося від постійного недоїдання, а він розкидається фразами «не можу більше їсти», — незважаючи на те, що і Лео, і Семен отримували стипендію 1200 євро/місяць (якої вистачало на проживання навіть у недешевому Стокгольмі), з нормальним харчуванням постійно були перебої: хлопці економили на чому могли, щоби підзбирати грошей і раз на два-три місяці вибратись у мандри Європою. За неповні два роки вони встигли побувати у Норвегії, Фінляндії, Італії, Франції, Данії та Німеччині. — Я читав, що на заході України військові склади горять. Твоя робота?
— Та йди ти… — всміхаючись, відмахнувся українець.
— Приїжджай, ми засумували без тебе. Ян уже двічі питав, коли ти повертаєшся.
Чех Ян Фідлер був на шість років старшим за Левка й Семена, останні вісім років жив у Швеції та на цей момент навчався в аспірантурі Департаменту промислової екології. Попри різницю у віці, він за місяць потому, як українець і росіянин почали навчання на магістра, потоваришував із хлопцями (певно, давалося взнаки спільне слов’янське культурне підґрунтя). Чех часто допомагав їм у навчанні, Левко та Сьома брали його із собою в подорожі, тож коли у Лео виникла ідея вирушити після захисту магістерських у велику мандрівку, Ян із задоволенням приєднався до друзів.
— Вилітаю з Борисполя післязавтра вранці. Якщо все о’кей, до дев’ятої буду в Стокгольмі.
— Де приземляєшся: в Арланді чи Скавсті[23]?
— В Арланді.
