— Бачиш оте дерево? — росіянин тицьнув у кущоподібне триметрове деревце, рясно всіяне блідо-жовтими видовженої форми квітами. Воно притулилось у щілині між каменями на три рівні нижче від верхньої тераси. Майданчика під ним не було — в цьому місці стіни різних рівнів майже дотикалися, — деревце росло з розколини, в якій протягом століть назбиралося достатньо ґрунту. Воно в буквальному сенсі вистромлювалось із прямовисної стіни.
Левко позіхнув і перепитав:
— Із жовтими квітками? — У тих квітах відчувалося щось до болю знайоме. Українець десь надибував їх, і то неодноразово. Та де?
— Ага.
— Бачу.
— Це Янгольські сурми. Angels’ Trumpets.
— І що? — українець знову позіхнув, аж щелепи хруснули.
— Наукова назва цієї рослини — Brugmansia candida, тобто бруґмансія деревоподібна. Це дерево, а особливо — його квіти, є одним із найпотужніших у світі галюциногенів. Шамани багатьох народів Південної Америки використовували бруґмансію для ритуальних обрядів, спілкування з духами, пророкувань і всілякої такої чорної магії.
Левко кліпнув і глипнув на Семена. Він ще не прочумався від сну та не міг в’їхати, якого дідька Сьома потягнув його дивитися на задурливі квіточки та розповідати про чорну магію.
— Не розумію…
Росіянин зітхнув.
— У журналі «Psychiatry and Clinical Neuroscience»[132] було описано випадок, коли після однієї чашки чаю, завареного на пелюстках бруґмансії, хлопчина ампутував собі пеніс і язик.
— Та ти що… — сонно промимрив Левко. — Для чого він це зробив?
Сьома не витерпів і з силою ляснув товариша по лобі.
— Прокинься, Лео! Той хлопчина був у нестямі. Алкалоїди, що містяться у бруґмансії, такі потужні, що після вживання зумовлюють цілковитий розрив із реальністю. Людина марить і не усвідомлює цього, все здається напрочуд реальним. Якщо галюцинації від інших наркотичних рослин описують переважно як приємні й безневинні, то всі, хто вживав бруґмансію, одноголосно твердять: видіння, спричинені Янгольськими сурмами, моторошні й бридкі.
— Відколи це ти став біологом? — спитав Левко й тут-таки зміркував, що «біолог», мабуть, не зовсім доречне в цьому контексті слово.
— Глянь уважніше на квітки. Вони тобі нічого не нагадують?
Левко закивав, хоч і не зміг пригадати, а Семен продовжив:
— Вони нічим не відрізняються від квіток дурману. Нашого звичайного дурману. Хіба що пелюстки дурману не такі яскраві, більш бліді.
— Точно! — перед Левковими очима враз постали подібні рослини, що їх він не раз бачив у бабусиному селі, тільки там вони мали вигляд великих трав, а не дерев.
— Так я дізнався про бруґмансію. Років два тому надибав у мережі інформацію про види дурману з більшою концентрацією алкалоїдів, ніж у тих, що є в Україні. Зацікавився, почав читати. Потім знайшов згадку про інший рід рослин із тієї самої родини, що й дурман, але з іще більшим вмістом галюциногенів, які ростуть переважно в Латинській Америці. Це була бруґмансія. Здається, в тому «Psychiatry and Clinical Neuroscience» писали, що впродовж 1994 року в самій лише Флориді 112 підлітків потрапили до реанімації через бруґмансію, окремі померли. Завдяки яскравим квітам я запримітив дерево першого дня, як ми підійшли до Паїтіті, — Семен вказав пальцем на деревце, а тоді розвернув Левка до себе: — Чувак, бруґмансія — це ключ до втечі.
Левко нарешті вхопив ідею, та вона йому не сподобалась. Ні разу.
— Як ти пропонуєш…
Росіянин недослухав і відповів:
— Підкинути в їжу перед обідом. Сатомі допомагає на кухні, вона зможе це зробити. І тоді ти… тобто ми… отримаємо день, щоби вшитися з Твердині.
— Цілий день? — не повірив Левко.
Семенові очі недобре зблиснули.
— Якщо правильно визначити дозу, наслідки інтоксикації відчуватимуться навіть на третій день після отруєння. Бруґмансія «погасить» гарнізон мінімум на дві доби.
Левко закліпав, тепер значно швидше, й, витягнувши шию, став роздивлятися кущисте деревце, завішане, мов ялинка новорічними іграшками, біло-жовтими квітами. Таке сумирне й незагрозливе на вигляд.
— Бляха, до дерева двадцять п’ять метрів, — українець остаточно прокинувся.
— Я знаю. Та якщо ти не хочеш…
— Хочу. Що треба робити?
Сьома якось дивно (приречено?..) посміхнувся.
— Для початку: нарвати квіток.
Дорогою до «нори» Левко поцікавився у приятеля:
— Чому передумав?
Семен спинився й довго мовчав, удаючи, що зручніше вмощується на костур. Зрештою сказав:
— Я не передумав. Просто раніше не вірив, що тобі… що нам усе вдасться.
