Як установити, якій даті відповідає цей день у сучасному григоріанському календарі? Четвертий день четвертого тижня сьомого місяця… отже, від початку року за календарем Паїтіті минуло шість повних сорокап’ятиденних місяців, три восьмиденні тижні та чотири дні четвертого тижня. Загалом — 6 × 45 + 3 × 8 + 4 — 298 днів.
За словами Джейсона, початком відліку в календарі слугувало весняне рівнодення, 20 березня за григоріанським календарем. Залишалося з’ясувати, який день нашого календаря відповідає 298-му дню календаря людей, що колись населяли Паїтіті. Сьома без проблем порахував, що 20 березня є 79-м за рахунком днем від григоріанського нового року, якщо рік не високосний, і 80-м, якщо високосний. Далі він склав 79 і 298. Отримав 377. Це означало, що 298-й день календаря Паїтіті є 377-м днем григоріанського календаря. Оскільки в році лише 365 днів, то очевидно, що 298-й день календаря Паїтіті відповідає 12 дню наступного року в григоріанському календарі. Тобто четвертий день четвертого тижня сьомого місяця 3650 року за календарем Паїтіті відповідає 12 січня… 3651 року.
— 12 січня… — Семен не помічав, що «думає» вголос. — 12 січня 3651-го… Ну або 13-те, якщо 3650-й був високосним.
Це вже щось. І водночас — нічого. З однаковим успіхом це могло бути 14 січня чи 7 лютого, Сьома не мав змоги що-небудь виявити чи перевірити.
За мить росіянин узявся за другий знизу рядок. 4–4 — 2 — 3650. Четвертий день четвертого тижня другого місяця… і потім іще незрозуміле число 228.
— Нормальок, — загугнявив хлопець, ручка стриміла поміж зубів, — від початку року минув один повний місяць… це 45 днів… три повні тижні… плюс 24… і настав четвертий день четвертого тижня. В сумі, — він подумки склав 45, 24 і 4, — сімдесят три… Додаємо 79 і отримуємо… 152. Отже, четвертий день четвертого тижня другого місяця за календарем Паїтіті дає 152-й день від початку року за григоріанським календарем.
Росіянин відклав блокнот, схопився за мобілку та розкрив календар. Січень — 31 день, лютий — 28, березень — 31, квітень — 30, травень — 31… Гортаючи місяці, він додавав:
31+28+31+30+31=151
Перші п’ять місяців григоріанського календаря містять 151 день. Для полегшення розрахунків він припустив, що роки не високосні. Відтак, 152-й — це 1 червня.
1 червня 3650 року. Хоча рік однаково нічого не означає.
«Ага, — раптом згадав Семен, — і ще 228…»
1 червня казна-якого року… 228…
І тут…
Хлопця пробрало морозом, аж зуби клацнули. Телефон затіпало так, що Сьома мусив сховати його до кишені. Моторошні відчуття посилилися, коли він зрозумів, що причина не в астматичній чорноті кімнати. Щось крилось у розшифрованій даті, щось таке, що він… знає. Мусить знати.
1 червня… якогось року… сталося щось таке, що… 228…
228…
Ґрем здригнувся, спершу відчувши, а вже потім почувши, що Сатомі сухо покашлює. Розклепив повіки та швидко заморгав, проганяючи сон. Японка сіла, спираючись руками на матрац.
— Як ти? — спитав мулат, ніжно погладжуючи її по спині.
— Добре… — хрипко відповіла дівчина. — Тільки у вусі дзвенить.
— Сьома сказав, що в тебе може бути пошкоджено барабанну перетинку.
— Але я чую добре.
Ґрем стенув плечима.
— Ти пам’ятаєш… — він не договорив, усвідомлюючи, що не витримає, якщо Сатомі знову почне розпитувати.
— Що? — круглі очі японки зупинилися на Ґремовому обличчі.
— Пригадуєш, що було вчора?
— Не розумію.
— Можеш відновити у пам’яті події минулої ночі?
Дівчина поставила брови ріжками.
— Після дванадцятої ми піднялися на терасу, ви з Лео спустилися на рівень нижче, я пішла до пірамід, а потім ударив грім, і я, здається, знепритомніла. Очуняла, коли почався дощ, і… ви знайшли мене. Щось іще?
Американець відчув, як відпускає серце, й на радощах стиснув Сатомі в обіймах.
Японка випручалась, простягнула руку й увімкнула ліхтар. Печеру затопило жовте світло.
— Ти брудний. І я теж. Ми наче дві свині, що вивалялись у калюжі, — розчепіривши пальчики, вона з відразою розглядала одяг. — Ми що, спали, не роздягаючись? — Ґрем промовчав, дівчина звелася на ноги. — Треба переодягтись.
Мулат спробував їй допомогти, проте Сатомі рішуче відвела його руки. Вони швидко скидали пом’ятий і закаляний брудом одяг.
Натягуючи через голову чисту футболку, японка несподівано спинилась і запитала:
— У нього вийшло?
— Що ти маєш на увазі? — глипнув на неї Ґрем.
— Лео. Йому вдалося нарвати бруґмансії?
Мулат спохмурнів, кинув погляд у той бік, де з-під навали речей визирала торбинка, й неохоче промовив:
— Он там, у кутку.
Він нахилився, зашнуровуючи кросівки. Через хвилину випростався та задерев’янілим голосом спитав:
— Ти все ще хочеш утікати?
Сатомі подивилася на нього так, наче бачила вперше, наче перед нею раптом опинився хтось із чужих, Амаро Кіспе, наприклад, або хтось із персональних охоронців Джейсона, й той колючий погляд зробив Ґрема геть нещасним.
— А ти хіба ні?
