— Озброєний? — спитав українець, одночасно уявляючи, де саме лежить охоронець і як до нього непомітно підкрастись.
— Так. У нього автомат.
— Лежить на грудях чи поставлений поряд? — не припиняв розпитувати хлопець.
— Лежить поряд із ним.
— О’кей, — Левко робив один за одним глибокі вдихи, щоб хоч трохи погамувати тремтіння. — О’кей…
— Що о’кей, бадді? — передражнив мулат.
Сьома кинув на американця здивований погляд.
— Спробую усунути його, — тихо мовив українець.
— Як?!
— Чекайте тут. За п’ять хвилин виходьте на терасу.
— А що як… — почала японка, проте Левко вже побіг до виходу.
Семен, Сатомі та Ґрем не послухали його. Вони не просиділи в кімнаті й півхвилини. Не змовляючись, двоє хлопців і дівчина випорснули на коридор і поквапилися навздогін за товаришем.
Опинившись на відкритому просторі, Левко роззирнувся. Семен мав рацію: потруєні чоловіки заспокоювались.
Хлопець кілька разів глибоко вдихнув і видихнув, насичуючи кров киснем, а потому рвонув до західного краю тераси. Пробігаючи повз велику піраміду, він зауважив на одній із нижніх її сходинок тіло голого мачігуенга. Індіанець зірвався з вершини та розбився на смерть. Під деревом біля меншої піраміди сидів Роджер Зорн. Колишній спецназівець розгойдувався, наче лялька на пружинці, скімлив і безперестану рвучко проводив руками по голові.
Проминувши «Colibri», українець стишив біг, а перед ангаром, витягнутим уздовж лінії північ-південь, спинився. Відразу за ангаром розкинувся пальмовий гай, що підступав до крайки тераси.
Визирнувши з-за циліндричної споруди, Левко побачив гамак. Схоже, вартовий досі спав. Автомат затиснув під боком. Навряд чи його вдасться вихопити, перш ніж перуанець прокинеться. Треба діяти по-інакшому. Українець навшпиньки обійшов пальмовий гай із південного боку й завмер між перуанцем і прірвою. Тут тераса з усіх боків прямовисно обривалась униз — не тільки на горішньому, але й на нижчих рівнях; лиш із західного боку, біля кута шостого рівня проглядався невеликий виступ, на якому можна було б утриматися. Наступний виступ виднівся на добрих двадцять метрів нижче — аж на четвертому рівні.
Левко підійшов до провалля, подивився вниз і залишився задоволений побаченим. Шанси вижити під час падіння з цього місця мізерні. Потім опустився на коліна й узявся гучно бухикати й відхаркувати, як людина, що має от-от спорожнити шлунок. Він навіть не уявляв, чи спрацює його задум, але не мав часу вигадувати щось іще.
Кашляв він як міг голосно, й невдовзі перуанець прокинувся.
Рвучко піднявши голову, вартовий втупив сонний погляд у Левка. Між ними було шість метрів. У затуманених очах зринуло здивування.
— Amigo, que te pasa? Te sientes mal?[145]
Левко не відповідав. Тільки закашляв дужче, а у перервах між «нападами» почав стогнати.
Перуанець сів у гамакові, ледь не впустивши на землю автомат, і підозріло примружився. Потому встав, ступив крок уперед, зупинився, недовірливо схилив голову.
— Está bien?[146]
Боковим зором українець помітив, як вартовий закинув АКМ за спину. Серце радісно затокотіло. «О так, аміґо, давай, припустися ще однієї помилки… підійди ближче…»
— Te sientes mal? — кілька кроків назустріч.
У відповідь Левко прохрипів одне з небагатьох слів, які знав іспанською:
— Ayúdeme…[147]
Ось вартовий уже поряд, починає схилятися та простягає руку, щоб торкнутися хлопця…
Тієї миті від центральних пірамід долинув нелюдський вереск. Хтось із тих, кого ще не здолала бруґмансія, подерся, минаючи сходи, просто гладеньким схилом, вивергаючи з рота безглуздий набір звуків, який нагадував поєднання воронячого каркання та підсиленого гучномовцем ослячого реву.
Перуанець озирнувся, на лице набігла тінь. Уперше від часу пробудження він задумався не про те, чому українцеві погано, а про те, чому той опинився тут, біля пальмового гаю.
Щойно він відвернувся, Левко підтягнув ноги під себе та розпрямився, наче відпущена пружина. Від несподіванки вартовий відступив. Убік, не назад. Левко стрибком перемістився до нього, притискаючи хлопця до прірви.
— Прикро, та в мене немає іншого вибору, — процідив хлопець українською.
— Que?[148] — вартовий іще не розумів, що відбувається, та вже потягнувся по АКМ. Це стало фатальною помилкою. Слід було відштовхувати українця, а не хапатися за зброю.
Левко вишкірився, набрав у легені побільше повітря та щосили заревів:
— THIS IS SPARTA-A-A!!! — після чого потужним стусаном ногою в живіт скинув вартового з тераси.
Перуанець облишив автомат і інстинктивно опустив руки, шукаючи опори. Та опори не знайшлося. Він шугонув у прірву. Левко неабияк постарався: після того як бідолаха промайнув повз терасу шостого рівня, шансів зачепитися він не мав. Вартовий, перекидаючись, покотився вниз, пролетів двадцять п’ять метрів і гримнувся об трапецієподібний виступ четвертого рівня.
Ґрем, Сатомі та Семен підбігли до Левка.
— Fucking idiot! — американець затулив долонею рота. — На дідька ти це зробив?
Левкові груди надимались, як волинка, очі вилазили з орбіт.
