Левко уявив себе на місці вартового. Очунявши після падіння, він якийсь час горлав і безладно стріляв із пристінка, але так чи так невдовзі зрозумів, що нагорі щось сталось і його не рятуватимуть. Якщо його логічне мислення розвинуте хоч на порядок більше, ніж у інфузорії-туфельки, хлопчина на терасу не полізе. Вірогідно, що, посидівши на виступі, він заходився шукати способи злізти зі стіни, прошмигнути в джунглі та зачаїтись.
— Бігом до Сатомі, — наказав українець, — не відходьте від пальми та не спускайтесь.
Семен пошкутильгав і зник за ангаром. Левко, приставивши приклад до плеча, почав обходити терасу з півночі. Він сподівався, що перуанець запізно здогадався, що треба злазити з пристінка, й іще не встиг пірнути в непроглядні тропічні зарості.
Дуже швидко хлопець переконався, що з північного боку на четвертому рівні протиснутись уздовж стіни неможливо. Надто вузькі уступи. Зістрибнути нижче охоронець також не міг. Точніше, міг, але тоді безсумнівно доламав би всі кістки, що не потрощив під час першого падіння. Левко підтюпцем перебіг до західного краю та зиркнув униз. Ліворуч від виступу, на який звалився перуанець, місце було вузьке, та загалом пролізти можна. Навіть пораненій людині.
Хлопець відчув, як у животі знов ожила й забилася перелякана пташка. Подумав, що години, що передують поверненню Мі-17, напевно, останні в його житті. Хлопець опустив АКМ, але, постоявши, останнім зусиллям зібрав волю в кулак. А може, він устигне? Може, вартовий не відійшов далеко?
Левко побіг уздовж західного краю горішньої тераси, обминув загорожу з ламами, які мирно поскубували траву, й вийшов до південно-західного кута Паїтіті. Відрахував униз три рівні та промацав поглядом усю платформу. У різних місцях камені виступали на різну довжину, та загалом терасою четвертого рівня можна було на інвалідному візкові кататися. Проте знайшлося дещо, що обнадіювало: четвертий рівень повсюди, куди не кинь оком, прямовисно обривався до третього, не проглядалося жодної ділянки, де вдалось би спуститися, не зламавши собі карк. Придивившись, Левко помітив місце, де схил п’ятого рівня виглядав достатньо пологим: крутизна не набагато більша, ніж там, де він і Ґрем зісковзували вночі на шостий рівень. У тому місці можна було піднятись із четвертого на п’ятий… Хлопець став вивчати терасу п’ятого рівня й умить зауважив безмірно вузьку ділянку якраз під тією точкою, де стояв. Наближаючись до південно-західного кута Паїтіті, платформа п’ятого рівня звужувалась до кількох сантиметрів, стіни четвертого та п’ятого рівнів практично зливалися. З іншого боку, на сході, платформа, як і всі, що під нею чи над нею, впиралась у бокову грань великої піраміди. Отже, навіть якби перуанець піднявся на рівень вище, він не зміг би нікуди подітися. То де він зараз?.. Левко безпорадно закрутив головою, озирнувся, простеживши весь імовірний шлях вартового, й тільки тоді вгледів деталь, яка давно мала би впасти в очі. За деревом, що врятувало життя перуанцю під час падіння, спуск до третього рівня також був пологим. Виступ третього рівня був вузьким і різко обривався, цебто той, хто ризикнув би спускатися, міг легко проскочити його й шугонути в провалля, а проте, якщо охоронцю пощастило зачепитись… Лео пробігся очима по третьому рівню до кута й далі, вздовж південної стіни Твердині; жахнувся. Бульбашки страху поплили крізь живіт, груди й шию до голови. По-перше, на третьому рівні він вирізнив із десяток придатних для спуску аж до землі місць, а по-друге, на третьому рівні закінчувалася піраміда — тераса огинала її основу з півдня. Останнє чомусь розтривожило найбільше.
«Якщо перуанець досі на Паїтіті, то він там, за пірамідою».
Із того боку стіни всіх рівнів, аж до шостого, були більш-менш похилими, а після полудня там загусала найщільніша тінь.
Українець поставив АКМ на запобіжник і помчав до піраміди. Він не став оббігати меншу та з розгону поліз на більшу. Захекавшись, видряпався на верхній майданчик, обійшов із півдня руїни — після удару блискавки впали кілька колон, обвалилися рештки даху — й спинився.
Перш ніж шукати сліди перуанця, Левко зиркнув ліворуч і під наполовину затуленою навісом пальмою побачив три силуети. «Янкі приєднався до них», — індиферентно відзначив він. Ґрем, Семен і Сатомі також помітили його й вичікувально дивилися на вершину великої піраміди. Хлопець завагався, чи не помахати їм, але стримався: в нинішній ситуації такий жест виглядатиме безглуздо.
Левко перевів погляд на стіну. До сельви йому була сотня метрів. Він наче стояв на вершині хмарочоса та, попри збудження, зауважив, що вперше видерся так далеко, аж до храму на найвищому майданчикові піраміди.
Те, що він угледів наступної миті, примусило викинути з голови зайве, присісти й, виставивши АКМ, перевести перемикач у положення АВ (автоматичного вогню).
«Я таки помилився щодо інфузорії-туфельки», — в голові змішалися зловтіха, полегшення та страх. Страх від усвідомлення невідворотності того, що йому зараз доведеться зробити.
