Хлопець спробував розслабитися й уявив, що стоїть над нужником. Начхати йому на те, що він у джинсах. Він хоче відлити, відлити, відлити просто тут і зараз! Різь посилилася, стала просто нестерпною, проте… полегшення не наступило. Штани залишалися сухими.
Біп… Біп… Біп…
Левко скреготнув зубами. Облизав сухі губи. І усвідомив, що може рухати головою. Повернув обличчя ліворуч, побачив навіс над апаратурою. Звуки долинали звідти. Українець крутонув головою в інший бік, упершись поглядом у Роджера Зорна.
«Я десь його бачив, я… — спогади повернулися пломенистим спалахом, — я лежу паралізований на горішній терасі, а переді мною стоїть один зі стрільців Джейсона».
Зорн гойдався з боку в бік, туплячись поглядом у точку поперед себе.
Біп… Біп… Біп…
Левко знову смикнув головою ліворуч. «Це радар, — хвиля радісного тепла затопила занімілі груди, — сигнали надходять із радара…» — хлопець не розумів чому, та ця думка сповнювала мозок утіхою. І ще йому страшенно не хотілося, щоб ґевал, який погойдувався, неначе дебеле дерево, праворуч від нього, вийшов із вегетативного стану й почув сигнали.
Нараз Левко вловив характерне чахкання та здогадався про наближення вертольота. Звуки посилилися, коли пілот вивів двигуни на повну потужність і підняв машину над сельвою. Мі-17 промайнув уздовж північної крайки тераси. Хлопець упізнав гелікоптер. Упізнав чоловіка, який стримів у вхідному отворі, тримаючи стволом униз американську штурмову гвинтівку M16.
Вертоліт зробив коло та завис над терасою. Шум лопатей заглушив сигнали радара.
«Джейсон повернувся, — відзначив Левко, відчуваючи, як щось слизьке ворушиться в животі. — Джейсон прилетів, і це погано. Бо радар…»
Наступної миті хлопець забув про все на світі, бо організм «пригадав», як розслабляти м’язи сечового міхура. Тепла рідина полилася між ніг. Левко заплющив очі й застогнав від задоволення.
Політ Мі-17 над терасою розбудив Сьому.
Росіянин лежав біля листяного дерева позад однієї з менших пірамід, зовсім поряд із місцем, де тридцять шість годин тому впала, втративши свідомість після удару блискавки, Сатомі.
Сьома відходив після отруєння легше, ніж Левко. Він розумів, де він, хоч і не пам’ятав, як покинув «нору» та що робив на терасі. Розплющивши очі, хлопець осягнув, що лежить на лівому боці, поклавши голову на витягнуту вгору ліву руку. Поруч із обличчям на ще вогкому після бурі ґрунті він побачив три слова, відмежовані широкими горизонтальними рисками.
АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН
Літери вивели пальцем: де-не-де на буквах виразно проступали відбитки.
Попри абсолютну амнезію (останні дев’ятнадцять годин тонули в тотальній чорноті), Сьома припустив, що слова написав він. Як йому відомо, тільки двоє людей в Паїтіті знають російську — він і Левко. Якби послання лишив українець, слово «ЭЛЕКТРОН» було би написано українською, через «Е».
Сьома спершу не надав написаному значення. Згодом, повівши очима вгору, натрапив на грань меншої піраміди та сіпнувся. На чорному тлі невідь-чиєю кров’ю — проте, безсумнівно, його, Семеновою, рукою — було виведено те саме.
АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН!!!
Після останнього в рядку слова стояли три знаки оклику, що мали підтверджувати важливість чи щось таке.
На цьому послання не закінчилися. Ледь піднявши голову, росіянин спостеріг за три метри від себе великі й викладені з деревної кори літери. Перед тим як читати, він глянув убік (зважаючи на те, що все ще лежав на боці, це було радше вниз, ніж убік), відзначивши, що з усіх трьох дерев, що ростуть у цій частині тераси, начисто обдерто кору.
«Це ж треба, щоб так розгребло», — подумав він, після чого, задерши голову, зиркнув на напис. Першим ішло слово АТОМ. Далі Семен міг не читати.
Що він хотів цим сказати? Адже це не просто так. Він ніколи нічого не робить просто так. Щось трапилося, поки він перебував під дією алкалоїдів, щось таке, що конче слід було зафіксувати та донести до того моменту, коли дурман вивітриться з голови. От лише спробуй розбери, що йому там приверзлось. «АТОМ — ПРОТОН — ЕЛЕКТРОН», — що це може бути? А раптом це результат галюцинацій і жодного змісту в ньому немає?
Ухкання Мі-17, що спускався на захищений із трьох боків майданчик перед великою пірамідою, перервало роздуми. Сьома вигнувся, щоби поглянути на вертоліт, і застогнав від скаженого болю, що прострелив крізь ногу до грудей. Уперше від часу пробудження він опустив підборіддя та зиркнув на ногу. Гіпс був розламаний у чотирьох місцях. Нога стирчала під іще гострішим кутом, ніж після перелому, литка розпухла, збільшившись майже вдвічі, та посиніла. З-поміж уламків гіпсу стікала кров.
Медицина — одна з галузей, у яких Семен орієнтувався найменше, проте йому вистачило одного погляду, щоб усвідомити: за таких ушкоджень ходити рівно — так, як ходив раніше, — він ніколи не зможе. Та й чи ходитиме взагалі?
