— Хтось підпалив барак, намагався підірвати піраміду, порішив щонайменше двох твоїх хлопців і одного мого вченого, а ти нічого не знаєш? — Джейсон із роздратуванням утискав у повітря слова. — Що ти робив увесь цей час? Хто зв’язав тебе?
— Я не пам’ятаю. Присягаюсь!
Род Холмґрен дістав із задньої кишені напіврозстебнутий пенал із усім необхідним для ін’єкції героїну.
— Він лежав на підлозі зі скрученими руками та ногами, а на столі було ось це.
Х’юз-Коулман зиркнув на пенал, побачив шприц і здивовано ворухнув губами. Нова деталь, яка ще більше заплутує історію. На хвильку він відчув себе персонажем детективного роману Джеймса Паттерсона[158], в якому напруження досягають не за допомогою психологічних прийомів, а внаслідок штучного нагромадження не пов’язаних між собою та часто безглуздих фактів.
— Тебе накололи наркотиками? — збентеження Джейсона тривало недовго: налякане блимання витрішкуватих очей Амаро говорило саме за себе. — Ах ти сучий сину! — з рота полетіли краплі білої слини. — Sucker! Shithead!!! Шматок собачого лайна-а!!! Ти ж мав за всім наглядати! Чорт забирай, я лишив тебе на нещасні два дні! Ти… — Джейсон більше не стримувався, відставив праву ногу вбік, замахнувся лівою та врізав носаком черевика перуанцеві в живіт. Недоросток харкнув і, не маючи змоги спертися на руки, похилився набік, як підпиляне дерево.
Від удару Амаро розклало вуха, після чого в голову миттєво повернувся біль.
Карлик вишкірився. Джейсон, сприйнявши це на свою адресу, знову переніс вагу на праву ногу й удруге зацідив перуанцю лівою ногою, цього разу приклавшися дужче.
— Не треба! — верескнув Амаро. Від самої думки про те, що внаслідок побиття біль (той дикий, надлюдський, непосильний біль) повернеться, Кіспе ледь не напудив у штани. — Благаю, не…
Третій стусан під ребра розвернув його й уклав на землю за три кроки від Джейсона. Трава впереміш із землею набилася в рот, заглушивши слова.
Х’юз-Коулман скипав усередині, зуби скреготали, немов заіржавілі зубчаті коліщатка, що не прокручувалися сто років, але незатуманеною частиною мозку чоловік усвідомлював, що поява Амаро мала й позитивний ефект. Пенал зі джгутом і голкою несподівано запропонував правдоподібне тлумачення того, що відбулось. Авжеж, Джейсон додумався б до пояснення сам, трохи пізніше, у спокійній обстановці, проте Амаро Кіспе примусив здогадку випурхнути з-поміж інших, переважно нісенітних припущень, як поплавок, що вигулькує понад водою: мешканців Паїтіті потруїли. Ніхто не вчиняв бунту, не було жодних нападників іззовні — ворог поміж них. З якою метою організували отруєння, Джейсон іще не знав (він припускав, що кінцевої мети зловмисники не досягли — можливо, завадило повернення Мі-17), але не сумнівався, що агресор перебуває всередині Паїтіті. Обвівши наїжаченим поглядом частину тераси, згадавши про мертвого перуанця з рештками непроковтнутої їжі довкола голови, Х’юз-Коулман упевнився: людей отруїли, а тих, кого не вдалося, жорстоко порішили.
Зиркнувши на південь, чоловік помітив Семена. Амаро, що, корчачись, намагався підвестися, миттю вилетів з його голови.
— Сходи до гелікоптера та скажи Віктору, нехай глушить двигуни, — наказав Роду. — А тоді бігом до мене, — Джейсон кивком показав у напрямку дерева, під яким лежав Сьома, — допоможеш перенести росіянина до моєї хатини.
Амаро Кіспе, збагнувши, що йому на якийсь час дали спокій, облишив спроби встати та притих. Ігнорування його цілковито влаштовувало. Біль у голові поволі нишк, і коротун волів би лежати так, не рухаючись, вічність. Байдуже, що під ребрами ниє, а в роті повно трави й землі. Аби лиш у голові не боліло.
Поклавши голову набік, лівою щокою до землі, Амаро несподівано помітив перед кінчиком носа довгастий чорний предмет. Сфокусувавши на ньому вибалушені та вкриті прожилками очі, він розпізнав флешку — невеликий розсувний USB-диск у формі запальнички з написом «DataTraveler» на боці. Амаро поворушив дуплистими ніздрями та замислився…
Марко перекинувся на спину й сів, підтягнувши коліна до грудей, коли шум лопатей Мі-17 став затихати. Він глипав навсібіч, не усвідомлюючи, де перебуває, поки не втямив, що сидить на терасі шостого рівня спиною до прірви й обличчям до стіни. Поряд, уткнувшись носом у траву та витягнувши руки вздовж тіла, лежав мачігуенга. Очі розплющені. Його поза викликала асоціації з боксером у глибокому нокауті. Італієць придивився до очей індіанця та відсунувся, подумавши, що той мертвий. Утім, за секунду мачігуенга мляво кліпнув. Живий.
