Ернесто Флоріо ніяк не зреагував. Він давно придивлявся до кам’яної формації, що вигулькнула посеред рівнинної сельви та спочатку видалася йому виходом породи на поверхню. Вона поки була далеко, проте перуанець уже зрозумів, що перед ним не скеля чудернацької форми, а руїни. Руїни споруди, котра монументальністю переважає все, до цього часу знайдене чи відкопане в Перу. Втім, пілот не відповів на зауваження Еріки. По-перше, надто нереальною була споруда, що стриміла посеред зеленої сельви, немов бородавка на гладенькому тілі ящірки. А по-друге, Ернесто Флоріо не давав спокою дим. Не так дим, як його раптове зникнення, що може вказувати лише на одне — руїни не порожні, там є люди. Ернесто більшу частину життя провів у Мадре-де-Діос і, безперечно, знав про експедиції, що не верталися з нетрищ. Він також знав, що вони там шукали, тож був майже певен, що, сам того не бажаючи, натрапив на Паїтіті. Тепер Ернесто небезпідставно припустив, що когорта трупаків, яких два десятиліття поспіль сплавляють по Такуатіману з джунглів, якось пов’язана з тими, хто загасив вогнище.
Сонце вийшло з-за хмар, і споруда проступила чіткіше.
— Ерні, глянь, — вражено промовила жінка, вказуючи пальцем уперед. — Це щось неймовірне! Ти колись бачив щось подібне? Це…
— Ану тихо! — скомандував Ернесто.
Літаки модельного ряду «Cessna 172» негерметичні, вони не піднімаються вище ніж 4000 метрів, а на такій висоті людина не потребує спеціальних пристроїв для дихання. Зазвичай єдиний звук, який супроводжує політ, — це гуркіт пропелера. Цього разу Ернесто Флоріо розчув незнайомий шум, що вплівся у звичний рев мотора. Він не розпізнав його, проте сам факт, що він почув щось стороннє, насторожував.
Пілот окинув поглядом небо перед кабіною, покрутив головою навсібіч. Нічого. «Cessna» наближалася до Твердині з південного сходу, а Мі-17 мчав їй навперейми з напрямку південь-південь-схід, тримаючись вище, тож широке прямокутне крило затуляло Ернесто той сектор, у якому був вертоліт.
Проте шум не зникав. І він надходив із-за меж кабіни.
Несподівано пілот угледів сіру пляму, що насувалася на літак із лівого боку. Крутнув головою, сфокусував погляд і… здригнувся. Неспокій умить ущільнився, скипівши тривогою. Сонце било з півночі, а тому на суцільному килимі з верхівок дерев Ернесто чітко розрізнив тінь, що рухалася напереріз його літаку. Тінь то підскакувала, втрапляючи на особливо високе дерево, то зникала, провалюючись у виїмку між крон, але неухильно наближалась.
— Прокляття! — крило заважало огляду.
— Що таке? Щось із літаком?
— Еріко, будь ласка, ти не могла б перелізти в салон на заднє сидіння та подивитися на небо ліворуч від літака?
— Що?.. Не розумію. Я не…
— Перелізь на лівий борт і подивися, що над крилом. Я через нього нічого не бачу.
— Подивитися на крило?
— НАД КРИЛОМ! — прокричав Ернесто.
Жінка не до кінця осягнула, чого від неї вимагають, але, зважаючи на тон пілота, слухняно полізла в задню частину салону. Притиснувшись до шибки, вона зрозуміла, що мав на увазі Ернесто. Щонайбільше за сотню метрів від «Cessna», нахиливши лупату кабіну, мчав вертоліт. Віктор Шако та Гордон Лі Купер навмисно вели Мі-17 на тридцять метрів вище за літак, який наздоганяли, щоб мати можливість одночасно вести вогонь і наздоганяти «Cessna».
Гелікоптер летів навперейми та знижувався.
«О Господи! Ми зіштовхнемось у повітрі», — подумала жінка, домалювавши в уяві траєкторію руху вертольота. Наступної миті вона запримітила дещо з боків вертольота, й це дещо скерувало думки в абсолютно іншому руслі. За іронією долі Еріка Міджетт, угледівши в сонячному світлі гелікоптер без розпізнавальних знаків, що виринув із нізвідки, вигукнула те саме, що й Ґрем Келлі, вперше стикнувшись із Мі-17:
— It’s a gunship!
— Wha-a-at?! — повернув голову Ернесто Флоріо.
— За нами вертоліт… із ракетами!
— Не може бу…
Ернесто недоговорив, бо несподівано біля його літака пролягло кілька димових смуг. За мить попереду й праворуч від «Cessna» сельву розірвали чорно-червоні вибухи.
Еріка закричала; Ернесто залементував:
— Ой-йо-йо-йо-йо-о-ой! — не контролюючи звуків, які вилітали з рота.
Ракет було чотири, й лише дивом жодна з них не влучила в літак.
Тепле повітря торсонуло й підкинуло «Cessna». Вилетівши з диму, Ернесто крунув праворуч, підсвідомо відчуваючи, що мусить зійти з лінії стрільби. Розвернувшись на 180°, він побачив свого переслідувача — Мі-17 російського виробництва без жодних написів на бортах. Відчинені двері багажного відсіку теліпалися з боку в бік. Ернесто примусив себе глянути двічі, щоб упевнитись, що йому не приверзлося: по ньому щойно смальнув ракетами старезний gunship із розчахнутими навстіж стулками задніх дверцят.
«Це якесь божевілля!»
Ернесто розганяв літак у напрямку, звідки прилетів. Вертоліт насідав на п’яти.
— Що це було? Чому вони по нас стріляють? — кричала Еріка Міджетт.
