Максимальні швидкості «Cessna» та Мі-17 практично однакові, тож перуанець розумів, що втекти по прямій від нападника не вдасться. Вгледівши з правого боку звивисту, проте неглибоку улоговину, що лишилася від часів льодовика, він скерував літак до неї, різко поклавши його на праве крило.
Жінку відкинуло до лівого борту.
— Що ти робиш?
Крізь міцно стиснуті губи Ернесто не випорснуло жодного слова.
Вертоліт не відставав, але, як і раніше, тримався на сотню футів вище від літака.
Ернесто Флоріо опустив «Cessna» в роздолину та гнав на висоті п’ятнадцяти метрів над землею, скажено маневруючи.
Він програвав Мі-17 у швидкості, проте таким чином уберігав себе від ракет. Подеколи Віктор і Гордон Лі втрачали його з поля зору.
Улоговина, звиваючись, тягнулася на схід.
— Якщо він добереться до Ріо-де-лас-П’єдрас, ми його загубимо, — сказав у кабіні Мі-17 Гордон Лі Купер.
— Знаю, — хижо задерши верхню губу, відрізав Віктор Шако.
Вони спостерігали за літаком, чий силует мигтів крізь зарості. Наразі вони не могли його підстрелити, але раніше чи пізніше «Cessna» доведеться піднятися над сельвою, й тоді вони наздоженуть утікача.
Звісно, якщо до того часу в баках лишиться пальне.
Віктор підняв Мі-17 вище та повів його на південь, щоб перетяти шлях літаку, якщо його пілот раптом надумає рвонути до «Проґресо» чи Пуерто-Мальдонадо.
На превеликий жаль, Ернесто Флоріо вважав, що перевага цілком і повністю на боці переслідувачів. Літак прямував на схід, що не влаштовувало перуанця. У тому боці не було нічого, крім диких і безлюдних лісів. Помітивши, що гелікоптер віддалився на південь, пілот вирішив ризикнути: смикнув штурвал на себе, вивів Cessn’у з улоговини та різко повернув на північ. Зробивши повний розворот, він дременув у бік гір — на захід.
Маневр став несподіванкою для Віктора та Гордона Лі. Поки чоловіки розібралися що й до чого, крихітний літак примудрився відірватись аж на кілометр. Вони надалі відсікали втікача від рятівного півдня, де були посадкові смуги, радіозв’язок і нормальні люди, проте відчутно відставали. Мі-17 кинувся навздогін.
Ось тут Ернесто Флоріо припустився найбільшої в житті помилки: сподіваючись досягти місць, де хтось зловить його заклики про допомогу, він завернув на південь. Флоріо достатньо було гнати літак уперед, зберігаючи так уміло завойовану фору, й через п’ять — щонайбільше, через десять! — хвилин його переслідувач звалився б у сельву із сухими, мов пісок у Сахарі, баками. Та перуанець нічого не знав про проблеми з пальним у Мі-17.
За сорок секунд, зрізавши кут, гелікоптер наздогнав літак. Віктор наблизився впритул, і Гордон Лі випустив по втікачеві дві пари ракет. Перша пройшла повз, спалахнувши двома чорно-червоними вогненними кулями в товщі тропічного лісу. Зате одна з ракет другої пари влучила в хвостову частину літака, посередині між кабіною та вертикальним стабілізатором. Вибух розколов «Cessna» на дві частини й кинув передню просто під другу ракету, що вирвалася з лівого пускового блоку. Реактивний снаряд увігнався в кабіну та розірвав її на друзки. Літак буквально розчинився у вибуху: відносно цілими на землю падали лише два уламки крил і хвостове оперення.
— Хей-хо, Вікторе! — пролунав у навушниках радісний голос Джейсона. — Мені не привиділось? Ти справді підрум’янив їм зад?
— Ціль ліквідовано, — стомлено повідомив Віктор Шако.
Віктор піднімав гелікоптер, навіть не зиркнувши на покажчики рівнів палива в баках. Він знав, що нічого не змінить, і не хотів на них дивитися. Гордон Лі та Джим зосереджено мовчали, без пояснень розуміючи, чому перший пілот так поквапно набирає висоту: Віктор Шако готував Мі-17 до авторотації[161].
