Останніх слів Віктора Левко вже не почув. На його очах четверо чоловіків підбігли до затиснутого між пірамід велетенського вертольота й стали квапливо готувати його до зльоту. Джейсон лишився біля радара, загіпнотизовано спостерігаючи за світло-зеленою, розмитою з країв цяткою, що невблаганно підсувалася до центру екрана. Джим Ломбарді позривав чохли із пускових блоків і повиймав запобіжні чеки, підготувавши ракетні бокси до стрільби. Гордон Лі ввів у дію двигуни — головний ротор почав плавно набирати оберти. Віктор і Род розчахнули задні дверцята й щось робили з коробками у вантажному відсікові.
Українець, витягнувши шию, підглядав за шарварком довкола Мі-17. Із розмови він збагнув, що справи кепські, й хотів розгадати задум Віктора. Левко так захопився спостереженням, що не помічав, як Джейсон Х’юз-Коулман, стоячи впівоберту, уважно стежить за ним.
Сивочолий намагався переосмислити ситуацію. А що як Марко Молінарі говорить правду, й саме студенти влаштували цей бедлам? Раптом їм удалося зв’язатись із зовнішнім світом і викликати клятий літак? Дим… Стовп чорного диму, що здіймався над терасою, — це також не просто так…
Лео, мружачись, вглядався в те, що відбувалося біля вертольота; японка трималася позаду, вчепившись обома руками за футболку хлопця й утупивши погляд у траву. «Сліпа? — розмірковував Джейсон. — А може, лиш удає?.. Росіянин лежить зі зламаною ногою, та хто сказав, що він заодно з американцем, українцем і японкою?» Х’юз-Коулман придивлявся до Левка й те, що бачив на лиці хлопця, спричиняло неприємне заніміння в лівій частині грудей.
12:31… Мотори заревли, ротор перетворився на прозорий диск.
Hip гойднувся. Раз, удруге, втретє — й нарешті відірвався від землі.
«Важко… Як же важко…», — позираючи на вертоліт, Джейсон відчував, як у животі все перевертається. Жодних шансів: двигуни надривались, а Мі-17 ледве набирав висоту.
Спостерігаючи те саме видовище, Левко стримував радість. Посмішка лізла на досі заніміле лице. Твердиню викриють, сюди прийдуть люди — нормальні люди — і їх врятують.
Зненацька сталося щось незрозуміле. Джейсонове обличчя видовжилось із переляку, а Левкове серце затокотіло ще швидше. Мі-17 високо задер носа: за секунду площина ротора піднялася на кут 35° до горизонталі та продовжувала відхилятися назад. Щось було негаразд чи то з гелікоптером, чи то з Віктором, який, схоже, цілковито втратив керування. Вертоліт щомиті ризикував зісковзнути з потоку й урізатися хвостом у землю. Висоти, на яку він злетів над терасою, очевидно не вистачало, щоб відновитись у разі втрати контролю.
Перуанці, двоє стрільців, Джейсон, Левко та Ґрем спостерігали за Мі-17, роззявивши роти.
Тяга гвинта, що заполонив ревом усю терасу, поволокла гелікоптер на захід. Він майже не набирав висоту, а, задерши носа під страхітливим кутом, посувався вздовж тераси. Вертоліт балансував на межі можливостей. Левко не знався на особливостях керування гвинтокрилими машинами, проте розумів: гелікоптери так не літають. Навіть не тому, що їх не проектували на такий політ, а через те, що за такого положення кабіни Віктор Шако бачить лише небо й уявлення не має, куди скеровує машину.
Наступної миті Мі-17 шарпнувся, дверцята багажного відсіку розчахнулись, і на землю полетіли мішки, ящики, коробки та паперові пакети з продуктами. Роти спостерігачів роззявилися ще ширше, проте страх і подив на обличчях поступилися місцем розумінню.
— Сучий ти сину, га! — прогарчав сивочолий, переможно вишкіряючись.
Левко збагнув, що робили Віктор і Род у вертольоті: чоловіки розрізали мотузки, що кріпили вантаж.
— Він розвантажує його! — долинув від пірамід рипучий голос Рода. — Розтуди його маму, вивергає все до дідька!
— Hell ye-e-e-s! — вигукнув у відповідь Джейсон.
Левку здалося: хтось гарячим дротом проштрикує йому живіт. Він не міг осягнути, як таке можливо: щойно він ледве стримував тріумф, а за одну секунду все змінилось — якась незрима сила витиснула всю ейфорію з його грудей і вприснула її в груди Джейсона, і тепер тріумфував уже сивочолий.
— Чому вони кричать? — Сатомі смикнула хлопця за футболку. — Що відбувається?
Левко мовчав.
Вертоліт пришвидшувався. З отвору в задній частині корпуса викочувалися бутлі з горошком, консервовані фрукти, пакунки із сиром, свіжі помідори, капуста, огірки, банки з джемом, картопля. Продукти сипалися, немов із рогу достатку, залишаючи на західній частині тераси широченний слід. Із лунким «дзинь» розбивалися пляшки з вином й інша скляна тара; мішки з борошном падали, мов бомби, розриваючись від удару та розпорошуючи білу пудру; кілька десятків консерв із рибою й тушкованим м’ясом зіграли барабанну арію на металевій поверхні ангара, коли Мі-17 промчав над краєм тераси. Консервні бляшанки, вдаряючись, рикошетили та робили на циліндричній поверхні вм’ятини, неначе снаряди на танковій броні.
Невдовзі гелікоптер вилетів за межі Паїтіті; продукти, витолочуючи гілля, висипалися просто в сельву. О 12:33 із вантажного відсіку висковзнув останній пакетик із приправами.
