На момент зупинки двигунів Мі-17 перебував на висоті 1400 метрів, що більше ніж достатньо для безпечного зниження в режимі авторотації. Поставивши «крок-газ» на нижній упор, Віктор зменшив до мінімуму крок гвинта, розмістивши площину лопатей практично паралельно до потоку повітря, підйомна сила зменшилась, і гелікоптер помчав до землі. Фактично, на цю мить він падав, але тільки так пілот міг розкрутити двадцятидвохметровий п’ятилопатевий гвинт.
— Віку, швидкість… швидкість… — безперестану повторював Гордон Лі, нагадуючи Вікторові про вертикальну швидкість. Швидкість зниження не повинна перевищувати 25–30 м/с, щоб перед приземленням її можна було погасити, збільшивши крок гвинта.
— Я стежу, не дрейф. Шукай чистину, — пілот зиркнув праворуч і, побачивши, що Гордон Лі Купер із лицем, укритим краплинами поту, вчепився побілілими пальцями в сидіння під своєю гепою, сказав іще раз: — Знайди мені прогалину, Гордоне!
Другий пілот відпустив крісло та, витягнувши шию, став шукати місце, куди можна було б утиснути гелікоптер. Як на гріх, всюди, куди не глянь, простягалася глуха пелена джунглів.
— Чорт, — лайнувся Гордон Лі.
Друга строго необхідна для м’якої посадки вертольота з неробочими двигунами умова — це наявність вільної від дерев ділянки для приземлення. Під час авторотації гелікоптер приземляється «по-літаковому», знижуючись і водночас рухаючись уперед, а не опускаючись вертикально (у разі вертикального спуску швидкість в останні моменти буде завеликою, тож енергії гвинта не вистачить, щоб погасити її перед землею). Перед посадкою пілот різко збільшує крок гвинта, гвинт сповільнюється, підйомна сила зростає, а вертикальна швидкість скочується до нуля. Вертоліт м’яко сідає з короткою горизонтальною пробіжкою — як літак — «по-літаковому». Якщо ж чистої й відносно рівної смуги немає, безпечне приземлення є малоймовірним.
Коли швидкість спуску сягнула 26,5 м/с, Віктор помалу збільшив крок гвинта. Мі-17 сповільнив падіння. Цього разу нутрощі чоловіків сплющились у нижній частині тулуба. Через секунду гелікоптер більше не падав, він плавно знижувався, рухаючись уперед. Віктор злегенька відхилив стійку керування циклічним кроком гвинта праворуч, перевіряючи, чи вертоліт слухається його. Мі-17, ледь подриґуючи, наче сонний собака, що відганяє мух, відхилився в правий бік.
«Усе добре», — машина під контролем.
І тільки потому пілот підняв голову, визирнувши крізь лобове скло.
«Лайно».
— У нас проблеми, — озвався Гордон Лі.
— Бачу.
Розкошлана сизо-зелена поверхня сельви наближалась. Віктор крутив головою, марно вишукуючи прогалину в кронах дерев. На десятки кілометрів навкруг землю встилала ковдра з тропічного лісу. Пілот зважував можливість відшукати пагорб, якесь місце, де верхівки дерев розташовуватимуться близько до землі, щоб спробувати протиснути рослинність під час посадки, проте нетрища виглядали такими щільними, що годі було роздивитися, де та земля. З тривогою він думав, що доведеться саджати Мі-17 будь-де.
Гордон Лі Купер озирав джунглі праворуч за курсом і, сам того не усвідомлюючи, щирив зуби. Повсюди триклятий ліс. Джим Ломбарді тупився вибалушеними очима в стелю кабіни та, захлинаючись, белькотів:
— О Господи… Господи… Господи…
Від найвищих дерев вертоліт відділяло не більше як двісті метрів.
Віктор відчув, як долоні стають липкими.
Сто п’ятдесят…
Із безпристрасним подивом Віктор Шако відзначив, що в таку критичну мить міркує про цілковито сторонні, подекуди несусвітні речі. Він раптом почав підраховувати, у скільки стала Джейсону витівка зі скиданням харчів крізь задні дверцята. Самих лише продуктів у вантажному відсікові було на 7–8 тисяч доларів. Крім того, враховуючи, що година польоту Мі-17 вартує 3–3,5 тисячі баксів (пальне, сервіс, те-се), своїм екстреним розвантаженням Віктор видув у трубу більше як 30 тисяч доларів. Далі зринула ще більш дивна думка: «Що вони тепер їстимуть? Адже… вертольота більше не буде. Hip сьогодні не повернеться. Більше не буде на чому літати по харчі чи пальне для генератора». Звісно, у Джейсона лишається маленький «Colibri», який напочатках замінить Мі-17. Принаймні харчі той карапуз зможе тягати. Але щось підказувало, що він помиляється: «Colibri» не допоможе. Пілот якийсь час не розумів чому, і знадобилось кілька секунд, щоби мозок віднайшов причину: «Colibri» не підстрахує, не виручить, тому що він, Віктор Шако, також не повернеться на Паїтіті. Сьогодні він загине.
Сто метрів…
«Паскудство…»
— П’ятдесят метрів, — відзначив Гордон Лі. Слова звучали так, наче рот другого пілота було напхано землею.
Нерівна зелена поверхня промайнула менше ніж за п’ятнадцять метрів під днищем Мі-17.
Сорок метрів… Окремі гілки черкали днище.
