Віктор опустив руку, намацавши пальцями важіль «крок-газ» із лівого боку від крісла. Збільшення кроку гвинта, що є завершальним етапом авторотаційного спуску, на жаргоні вертольотчиків має назву «підрив гвинта»: лопаті повертаються навколо поздовжньої осі, забезпечуючи найбільш можливий кут для потоку повітря, що набігає («спираються» на повітря), підйомна сила стрімко зростає і…
— Brace for impact![164] — закричав Віктор і смикнув ручку «крок-газ» на себе.
Він зробив усе правильно. Набрав висоту, «спустив» гелікоптер униз, коли заглухнули двигуни, тим самим розкрутивши ротор, вчасно виконав «підрив гвинта». Не його вина, що приземлятися довелось у непролазній сельві.
Шум лопатей поінакшав, поважчав, і вертоліт завис, породивши відчуття ущипливої порожнечі в животах Віктора, Джима й Гордона Лі. Швидкість зниження впала до 1 м/с, що було ідеальним для посадки… певна річ, якби знайшлося куди сідати.
Дві секунди Мі-17 мчав просто вперед, зминаючи носом нещільні крони найвищих дерев. Лопаті чіплялися за гілки, гнулись і з дивним звуком (так наче рветься туго натягнутий дріт) ламалися. Щось дзвінко заскреготало в автоматі перекосу[165], стійку керування циклічним кроком гвинта вирвало з рук Віктора. Ще через секунду, лишивши за собою широкий тунель, вертоліт повністю зник у заростях, пішов, як субмарина під воду. На коротку мить Мі-17 зупинився, не посуваючись ані вперед, ані униз — Віктор устиг зміркувати, що, можливо, туге переплетіння гілок утримає вертоліт, а їм удасться вибратися, злізти на землю по ліанах, — але порожній Мі-17 важить 7 тонн, і це занадто навіть для найгрубших на планеті дерев. Пролунав оглушливий тріск — затріщало зразу звідусіль, — і гелікоптер зірвався.
У момент удару об землю Віктор побачив, як неприродно вигнулася шия Гордона Лі. Ліва ключиця зламалася, прорвала шкіру та, вистромившись практично на всю довжину, в’їхала у підборіддя. Другий пілот змахував на ляльку, якій невидимий малюк намагається відкрутити голову. Ця думка стала останнім, що промайнуло у Вікторовій голові перед тим, як свідомість облягло чорнотою.
Джейсон Х’юз-Коулман стояв біля ліжка та з сумом дивився на Семена. Біля розпухлої ноги росіянина порався Мел Барр. Сьома, знову вирубившись, лежав без свідомості.
— Що скажеш, костоправе? — запитав сивочолий.
— Кепські справи, — після отруєння Ірландець розтягував слова, вони виповзали з його рота однорідною клейкою масою. Руки, що бинтували ногу, час від часу смикались, і бинт вислизав з-поміж пальців.
— Як саме кепські?
— Я дав йому антибіотики, та, боюся, це не допоможе. Хлопцю потрібна операція.
Джейсон підібгав губи. Стільки лайна звалилося на голову — диверсія, спалений барак, втрата Мі-17 з усіма пілотами, тепер іще Семен — і все, чорт забирай, в один день!
— Ти зможеш ампутувати йому ногу?
Мел Барр випростав спину та повернув голову до боса.
— Ти питаєш, чи зможу я ампутувати йому ногу так, щоб він після цього вижив? — відповіді він не чекав. Питання було риторичним. — Скажу так: «Jacksonville Jaguars»[166] мають більші шанси виграти наступний «Super Bowl», аніж цей хлопчина — опритомніти після того, як я відітну кінцівку за тих умов, що зараз на Паїтіті.
Сивочолий роздратовано пирхнув і зиркнув у вікно. Більше за ситуації, які йому не вдавалося контролювати, чоловік ненавидів лише ті ситуації, в яких йому не вдавалося нічого змінити.
Через хвилину Джейсон поцікавився, показуючи пальцем на непритомного Сьому.
— Як думаєш, він міг організувати це паскудство?
Ірландець здивовано звів брови.
— Хто — студент? Для чого?
— Можливо, їм вдалося зв’язатися із зовнішнім світом і… вони знали про літак.
— Але як?
Джейсон знизав плечима.
— Не знаю… Може, знали, що їх шукатимуть, якщо вони не повернуться вчасно.
— Подивися на пацана, Джейсоне. Якщо не брати до уваги тих, хто врізав дуба, він постраждав найбільше.
Сивочолий прискіпливо вивчав застигле лице Семена із сіро-синіми колами під очима.
— Хіба не міг він сам хильнути отрути, наприклад, усвідомивши, що щось пішло не за планом, і таким чином зняти з себе підозри? — Джейсон морщив лоба. — Треба гарненько допитати Марко й Ама…
Цієї миті, потривожений маніпуляціями лікаря, Сьома очуняв. Обличчя перекривила гримаса болю. Побачивши сивочолого, хлопець вирячив очі.
— Джейсоне… Джейсоне…
— Говори, — озвався чоловік.
— Я знайшов, — прохрипів росіянин. Перед очима стояли слова, викладені корою на землі.
АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН
Це ж так просто! Як він не додумався раніше? Потрібно було накачатись до повного потьмарення галюциногенами, щоб усвідомити очевидне.
— Що знайшов?
— Константу… — слова давалися Семенові важко. — Велику…
— Що? — сивочолий попервах не збагнув, про що говорить хлопець.
— Відношення маси протона до маси електрона.
