Джейсонове обличчя витягнулось. Удруге за день усе перевернулося в його голові. Не міг Семен організувати диверсію, а тоді, прокинувшись, думати про глобальну константу, що дасть можливість докопатися до таємниць Паїтіті.
— Зараз не час, Семене.
— Дайте мені аркуш паперу, — кривлячись, попросив хлопець.
— Послухай…
— Я наполягаю.
Джейсон потягнувся до стола, що стояв біля іншої стіни, й видобув із шухляди чистий аркуш. Разом із ручкою передав росіянину.
— Відношення маси протона до маси електрона складає 1836, — повернувшись на бік, Сьома написав число на аркушеві. — Це не точне значення, в числі є дробова частина, та вона нам не потрібна[167]. Ціла частина — 1836 — достатньо велика й безрозмірна, а отже, є однаковою, що в нас, що в Паїтіті, — хлопець перевів її у вісімкову систему числення. — У вісімковій системі 183610 дасть число 34548, — знаючи напам’ять цифри цивілізації Паїтіті, Семен намалював у нижній частині аркуша чотири символи:
Неслухняними пальцями відірвав шматок аркуша та подав Джейсону.
— Ось що треба шукати. Звеліть своїм людям — ученим, каменярам, усім, хто працює з каменями чи золотом, — хай шукають подібний напис у надрах Паїтіті.
Нічого не розуміючи, Мел Барр переводив здивований погляд із хлопця на чоловіка й назад. Х’юз-Коулман узяв папірець і промовив слова, яких Ірландець не чув від боса за весь час роботи у Твердині.
— Усе зроблю, Семене.
Сьома безсило повалився на спину й застогнав. Від болю із запалих очей струменіли сльози.
— Ти дав йому знеболювальне? — строго запитав Джейсон.
— Знеболювальне йому не допоможе.
Сивочолий схилив голову до плеча, намагаючись не дивитися на хлопця.
— Зроби ін’єкцію героїну. Найкращого, який тільки є в Амаро.
— Добре, — кивнув лікар.
— Він, — твердо заявив Амаро. — Це він мене зв’язав, — коротун тицьнув пальцем у Марко Молінарі.
— Ам… А… — фарба збігла з обличчя кухаря, він став сірим, як мрець.
Їх обступили Джейсон Х’юз-Коулман, Мел Барр, Род Холмґрен і Луїс Данкович. Оддалік за групою, що зібралася навпроти піраміди, спостерігали Левко та Ґрем.
— Ти впевнений? — перепитав сивочолий.
— Абсолютно, — повіка двічі смикнулась, Амаро вишкірився. — Визнаю, Джейсоне, я винен, був під кайфом, але нічого б не сталось, якби не цей італійський запроданець. Я добре пам’ятаю, як перед приходом він ускочив до моїх апартаментів, стягнув мене зі стільця і… зв’язав, — насправді недоросток пригадував лише те, як Марко торсав його, відразу після чого він вирубився, зате, прокинувшись зі скрученими мотузкою руками й ногами, Амаро зробив висновок, що винен в усьому італієць. Хто ж іще?
— Я приходив, щоб розповісти про студентів! — вигукнув Молінарі. — Щоб сказати тобі, що японка підкинула отрути в їдло! — кухар смикнувся в бік Амаро чи то з наміром штовхнути пігмея, чи то замахуючись, але Род Холмґрен випередив його, вдаривши носаком черевика під коліно. Марко скрикнув і став на коліна. Його голова опинилася майже на рівні голови коротуна.
— Ти хотів попередити Амаро, а потім дозволив усім, хто стільки років жив пліч-о-пліч з тобою, зжерти отруєну їжу? — просичав Джейсон.
— Я… е… — італієць затремтів, зрозумівши, до чого все йде. — Джейсоне, не треба, — почав благати, — ти припускаєшся помилки. Присягаюся, в усьому винні студенти.
— Віддайте Амаро його зброю, — наказав Х’юз-Коулман.
Довготелесий Род дістав з-за пояса пістолет і простягнув його Амаро Кіспе. Карлик зраділо вищирився.
— Ти знаєш, що робити, — Джейсон кивнув, показуючи на Марко Молінарі.
Пістолет, здавалося, вистрелив сам. Перша куля поцілила кухареві в обличчя, понівечивши його до непізнаваності. Доки тіло опадало, розпластуючись на траві, Амаро встиг усадити в нього ще дві кулі.
Сатомі скрикнула, Ґрем із Левком несамохіть заплющили очі. Провина за смерть італійця лягала і на них також.
— Може, варто було спитати, для чого він це зробив? — обережно сказав Ірландець.
— Яка різниця? — відрубав Джейсон і закрокував до свого котеджу.
Мел Барр знизав плечима. Різниця була. Попри те що він почувався як після п’янки, лікар пам’ятав, що ознаки отруєння передусім з’явилися саме у Марко Молінарі. А ще Мел чудово пригадував дивну поведінку Семена, який почав запевняти, що в кухаря напад епілепсії, та потурбувався, щоб якомога швидше прибрати італійця з-перед очей тих, хто сидів за столами.
Ірландець провів поглядом Джейсона, а тоді розвернувся та зиркнув на трьох студентів, які, ще не отямившись, сконфужено тупцяли віддалік.
