— Ні. Якби брили були позаземного походження, Метт визначив би. Все, що прилітає до нас «звідти», має конкретні характеристики. Камені Паїтіті не є екстраординарними з точки зору геологічної будови, проте вони по-своєму унікальні: до цього часу нічого подібного нам не знаходилося ні на планеті, ні за її межами. Метт припускає, що порода, з якої вирубували мегаліти, належить девонському[168] періодові, цебто її вік нараховує 400 мільйонів років, а тому гіпотетично такі пласти залягають десь дуже глибоко під поверхнею Землі.
«400 мільйонів років!» — Сьома тихо присвиснув.
— І ось, — правив далі Джейсон, — під час одного з експериментів над зразками ми виявили… ми, — сивочолий став затинатися й зазвучав, як подряпана платівка, — аналізуючи зразки, мої хіміки стикнулися з дечим… незвичайним… неймовірним… я б навіть сказав: фантастичним. Із чимось, що абсолютно не вписувалось у сучасне бачення світобудови.
Росіянин зрозумів, що не дихає, лише тоді, коли серце боляче смикнулося. Хапнувши повітря, він одним махом випалив:
— Що то було, Джейсоне?
Джейсон стрепенувся.
— Бачиш оту сіру глиняну формацію, схожу на видовжену купку слонячого лайна? — Конічна сіро-коричнева споруда, що виступала із землі за три метри від Семенового візка, більше скидалася на печерний сталагміт, одначе Сьома не став прискіпуватися до порівняння — місцями оповідач із Джейсона був нікудишній. — Це термітник.
Термітник здіймався в колі чистої землі на метрів півтора у висоту. Трава не росла за крок до його шкарубких попелястих боків.
Росіянин кивнув. Сивочолий продовжив.
— Великий, майже як людина на зріст, еге ж? Він, певно, вдвічі старший за тебе, Семене. Термітник збудовано із глини, піску, перетравленої целюлози, шматків деревини тощо. Усе це скріплено слиною й випорожненнями термітів-робітників. Окремі бувають такі міцні, що їх не зруйнувати, навіть в’їхавши на повній швидкості вантажівкою. Обивателеві може здатися, що термітник порожній, але це не так. На відміну від мурах терміти намагаються не контактувати з повітрям: вони вразливі до сонячного світла, а їхня кутикула[169] надто тонка, щоб утримувати вологу. Якщо термітам треба кудись дістатись, їм легше прокопати тунель, ніж іти відкритою місцевістю. Зовні термітники виглядають як мертві, проте там, усередині, вирує життя. — Джейсон відійшов на кілька кроків і присів коло глиняного конуса. Дістав із кишені кулькову ручку, встромив її в термітник і заходився безжально розколупувати стіну. Через хвилину на його долоні опинилося кілька розтертих шматків, серед яких копошилися білі робітники — крихітні істоти зі схожою на перлину сферичною голівкою без очей і тендітними, майже прозорими лапками. Джейсон показав уміст долоні Семену. — Бачиш? — Між тим навколо утвореної пробоїни завирувала робота. Назовні вилізло із півсотні солдатів. Вони мали подібне до робітників тіло (не довше ніж 10 мм), але значно більшу голову, увінчану гіпертрофованими щелепами. Солдати вишикувалися фалангою, налаштовані відбити напад будь-якого ворога, поки робітники квапливо лататимуть дірку. Ворога, звісно, не знайшлося, та солдати й без того були приречені: після поновлення стіни воїни не зможуть повернутись у термітник і загинуть на сонці. — Тобі відоме його справжнє призначення?
— Кого? Термітника?
— Так.
Сьома заперечно похитав головою. Сивочолий струснув термітів із долоні.
— Терміти не живуть у термітниках. Насправді, крім робітників і солдатів, ти нікого в цьому конусі не знайдеш. Запаси їжі, личинки, королева колонії, інші репродуктивні особини — вони всі не тут.
— А де?
Х’юз-Коулман опустив указівний палець.
— Під землею. Термітник — це надбудова, що захищає підземне гніздо. Він уберігає гніздо від тварин, що можуть ненароком наступити й провалитись або ж навмисно підкопати колонію.
Відверто кажучи, Сьомі було начхати на термітів. Він ледь не божеволів через інше — Джейсон не розповів, що дивного в зразках із мегалітів.
— Джейсоне, скажіть, що в тих каменях!
На диво, сивочолий не примусив себе впрошувати.
— Окремі уламки стіни змінювали вагу.
— Що? — зморщив лоба хлопець. — Як це? Вони ставали невагомими? Маса не може змінюватись.
— Ні. Камені змінювали вагу інших об’єктів. Принаймні так це виглядало спочатку. Ми вимірювали вагу зразків за допомогою електронного пристрою, коли виявили, що вага одних і тих самих уламків, зважених двічі, разюче розходиться. Спершу вирішили, що щось негаразд із вагівницею, та замінили її. Одначе вже через день невідповідність стала помітною навіть без вимірювальних пристроїв. Наприклад, лаборант після зважування фіксував у журналі, що в коробці 760 грамів породи, а носій-мачігуенга ледве втримував ящик обома руками. Варто було піднести зразок до шальок вагівниці, як він парадоксальним чином утрачав у вазі. — (У цьому місці росіянин недовірливо скривився). — Тоді ми очистили лабораторію, викинули все зайве, залишивши тільки ваги, понаставляли купу сенсорів. Я вибрав один зі зразків, який поводився дивно, і…
— І?
