Ґрем зойкнув. Він переполохався, як ніколи в житті до цього. До страху домішувалося бридке відчуття безпорадності: їм нема куди тікати, нема де заховатися, абсолютно марно боронитися в такій пітьмі. Мулат метнувся геть від намету й упав навколішки позаду хлопців.
— What’s that? What’s that? — заторочив він. — WHAT IS THAT?
— Заткнись! — цитьнув Левко.
Ґрем не вгамовувався.
— Що це може бути?
— Умовкни!
— Це не тварина, — прошепотів Сьома. — Звір так не шумітиме.
— Дайте світло! — гукнула японка.
Левко відчув недоречну в такій ситуації шпильку ревнощів. Сатомі боїться не менше за них, але не скиглить і не панікує. Інша на її місці давно захлиналася б в істериці. І ця дівчина — дівчина, що її він практично вважав своєю, — спить із мулатом! Він готовий був задушити американця.
— Справді, ліхтар, — схаменувшись, Семен узявся нишпорити руками навколо. Як на гріх, діодний ліхтар під руки не потрапляв.
— Ти ж останнім тримав «Vektor» у руках, — прошепотів Левко.
— Я знаю, Лео. Знаю! Та зараз не можу його знайти!
Не минуло й двадцяти секунд після пробудження, а звуки розлягалися вже впритул. Хрусткіт гілок і страхітливе притлумлене рохкання лунали на самісінькій межі табору. Левко раптом згадав про противедмежий спрей; наплічник лежав поряд, устромивши руку досередини, він дістав балончик і стиснув його в долоні.
— Швидше! — вицокуючи зубами від страху, підганяв українець.
— Світло! — благала Сатомі.
— Треба втікати, — Ґрем метнувся в бік, протилежний тому, звідки долинали звуки, проте тут-таки повернувся назад. Самому пірнути в таку темряву? Нізащо! — Чого ви сидите? Побігли!
Ніхто не звернув на нього уваги. Семен намагався знайти ліхтар.
— Vektor’а немає! Не можу… не знаю, де він.
— Чорт! — від шаленого припливу крові думки Левка зірвалися на галоп, як стадо наляканих коней. Його осяяло: — Headlamp![92]
— Що?
— Твій налобний ліхтар.
Сьома згадав про ще один діодний світильник «LED Lenser», який за допомогою ременя закріплювали на голові.
— Справді!
Росіянин хутко підтягнув спальник і обнишпорив його руками. За секунду пальці намацали налобник.
— Є!
Несподівано тріск і рохкання урвалися. Довкола стало так тихо, що хлопці без зусиль розрізняли дихання одне одного — поквапні сторожкі схлипи.
— О Боже… — застогнав Ґрем.
Що б це не було, та воно щойно прорвалося крізь зарості й зараз зупинилося на межі табору. За кілька метрів від них. Мовчки.
— Умикай, — стерплим голосом попросив Левко.
Тремтливими руками Сьома дістав ліхтар. Спершу начепив його на голову й тільки тоді ввімкнув батарейку.
Лампа виявилася достатньо потужною, щоби прорубати в пітьмі виразний коридор.
Наступної миті троє хлопців і дівчина заволали в унісон:
— А-а-а-а-а-а-а-а!!! — серця всіх чотирьох збивалися з ритму від тваринячого жаху.
Біля краю заростей стояв темношкірий чоловік. Промінь триватного світильника охоплював його всього. Попервах Левку здалося, що перед ними мрець. Попри те що проява трималась вертикально, в очі впадали деталі, що наштовхували на думку про небіжчика: здутий живіт, сині плями на руках, вирячені очі (у монохромному діодному сяйві Левко чітко побачив зжовклі білки без зіниць) і — найважливіше — у потвори не було нижньої щелепи. Замість неї з-під верхньої підкови зубів звисали скривавлені шматки шкіри і… язик. Потемнілий язик вивалювався просто з горла й теліпався, наче ганчірка. Підозри вивітрилися напрочуд швидко, бо чоловік ворухнувся. Розчепіривши пальці, викинув руки вперед. Став водити ними в повітрі. Рухи виглядали смиканими, конвульсивними, ніби в ляльки-маріонетки. Голова хиталася, брудно-білі очі зблискували у світлі ліхтаря. Не примружившись і не уникаючи насиченого сріблом променя, він зробив крок до центру табору.
Левку здалося, що його очі повипадають із орбіт. Як у трансі, він підняв праву руку й натиснув на ковпачок балончика. Струмина дострелила до потвори. Хлопець пам’ятав, як минулого разу, в тумані, непроханий гість затулив обличчя рукою та відступив, одначе цього разу нічого такого не сталося. Левко злегка викрутив кисть, спрямувавши струмінь просто в понівечене лице, проте темношкірий монстр, який вийшов із нетрів, не кинувся навтьоки. Він навіть не відвернувся. Натомість зробив іще один крок до табору.
«Це не людина!» — від жаху українець ледве втримався, щоб не задзюрити штани.
Першою зірвалася Сатомі. Прикривши рота рукою, щоби спинити заливисте верещання, дівчина помчала геть.
Слідом, не озираючись, рвонули хлопці. Розвернувшись, Семен лишив темношкірого в темряві.
Хлопці бігли так швидко, як тільки це можливо в джунглях. Ґрем і Левко силкувалися не відставати від росіянина, зорієнтовуючись на світло ліхтарика. Семен біг навмання. Він не мав на кого зорієнтовуватись. Він просто гнав туди, де було менше гілок.
— Вируби його, — через якийсь час хрипнув з-за спини Левко.
Семен зрозумів. Світло налобника видає їх. Росіянин простягнув руку до потилиці й вимкнув батарейку.
Тримаючись один за одного, хлопці пробігли ще трохи, а тоді повалилися на землю. У пітьмі бігти далі було неможливо. Можна було запросто вивихнути ногу або виколоти око.
