— Все дуже просто. Кожен із нас мас розповісти якусь цікаву історію, в якій не буде ані крихти правди. І коли той, хто слухає, не витримає й вигукне: «Та це ж брехня!» — оповідач перемагає і з'їдає переможеного.
— Гаразд, — погодилися комар, метелик і муха, бо були впевнені, що гуртом переможуть хвалькуватого павука.
І змагання почалося. Перший заговорив комар:
— Колись давно, ще до мого народження, мій батько орав поле. Він працював і працював і так втомився, що ненароком поранив палець на нозі. Тож татові довелося повернутися додому, а роботу продовжив я. І, уявіть собі, я так старанно працював, що до того часу, як народився, у мого батька на полі виріс багатющий урожай. І він влаштував бучне свято на честь мого народження!
Анансій подумав: «То як же комар, ще до того як народився, міг допомагати своєму батькові обробляти поле? Це ж чистісінька брехня!»
Але вголос павук сказав:
— Правда, чистісінька правда. Це одна з найчесніших історій, яку я чув у житті!
Комар засмутився, бо з усього було видно, що він програв. Але раптом він згадав, що у них є ще дві спроби, і заспокоївся.
Отож надійшла черга метелика розповідати свою побрехеньку:
— Одного дня я страшенно нудився, аж тут мені зустрівся Слон. «Ось із ким я зможу гарнесенько розважитися», — подумав я. «Агов,
друже, а чи не хотів би ти зі мною трохи погратися? Звичайно, якщо ти не боїшся, що я тебе можу скривдити. Знаєш, під час гри усяке може трапитися…» Слон погодився, і ми почали змагатися, хто далі закине каменюку. Ясна річ, що я переміг, бо підняв угору півскелі й закинув її так далеко, що й сліду від тієї брили не лишилося. Слон так зажурився, що аж заплакав, а я, відчувши, що зголоднів, узяв та й проковтнув того слона на сніданок. Від нього залишилися тільки великі, мов лопухи, вуха — їх я не схотів їсти, бо вони були геть несмачні.
— Авжеж, таке трапляється мало не щодня, — зауважив Анансій, ствердно хитаючи головою. — Оце вчора я став свідком точнісінько такої історії. На моїх очах один хижий метелик зжер цілого слона, та ще й так, що від бідолахи навіть вух не лишилося!
— Зажди, я ще не закінчив, — обурився метелик і продовжив свою розповідь. — Після того як я поснідав Слоном, то зрозумів, що знову не маю з ким погратися. Аж тут я помітив Леопарда, що грівся на сонці. Тож я підбіг до нього, почав смикати за носа, а коли хижак розлютився й роззявив пащеку, щоб укусити мене, я встромив йому в горлянку лапу й просто вивернув Леопарда навиворіт. Як рукавичку! І відгадайте, що тоді сталося? Виявилося, що незадовго до нашої зустрічі Леопард проковтнув цілу козу. Отож вона вистрибнула на волю, ґречно подякувала мені за порятунок і пішла своєю дорогою.
«Ну й брехня!» — подумав Анансій. Але вголос промовив:
— Правда, чистісінька правда! Як же я тобі вірю!
«От халепа, він мені повірив, — подумав метелик. — Тепер у нас залишилася тільки одна спроба. Отже, вся надія на муху…»
І муха почала оповідати:
— Одного погожого дня я пішла на полювання до лісу. Блукала цілісінький день і зайшла у самісінькі хащі. Аж тут мені назустріч вибіг олень. Я добряче прицілилася й вистрілила. Та саме в ту мить, коли куля вилетіла з моєї рушниці, я зрозуміла, що вона летить надто повільно. Тому я побігла вперед, обігнала кулю, вхопила оленя обома руками, підняла його в повітря і так торохнула ним об землю, що аж попадали дерева, що росли у лісі. Тоді я склала з тих дерев багаття, підсмажила оленя, гарненько ним пообідала й залізла на дерево, щоб трохи поспати. А коли прокинулася, то виявилося, що не можу злізти з дерева — так воно підросло за той час, поки я дрімала. Тож я хутенько збігала додому, прихопила довжелезну мотузку, яку про всяк випадок тримала у комірчині, повернулася назад до дерева, обмотала мотузякою стовбур, і лише тоді мені пощастило спуститися додолу. Аж тут куля, якою я стріляла в оленя, прилетіла до мене. Я її швиденько впіймала, зарядила рушницю й пішла додому.
Анансій подумав: «Ну й брехуха ця муха! Як же вона збігала додому по мотузку, якщо не могла спуститися з дерева?! Та й кулю ніхто не може обігнати, і оленя муха зроду не підніме».
Але вголос павук сказав:
— Правда, чистісінька правда! Як же я тобі вірю!
— Що?! — закричали комар, метелик і муха. — Ти нам повірив?
Вони розгублено перезирнулися й почали слухати розповідь хитрого павука:
