Нет, не права она в оценке своей публицистики: "як зостаріється, то хоч викинь". Еще вчера по радио В. Яворивский, читая записки "Павла Халепського" (XVII в.), горько горевал о том, какой прекрасный полководец был Богдан Хмельницкий, но зато какой же плохой политик (не чета сегодняшним). А москали у него все те же: "Кляті, загонисті, агресивні, нетерпимі" (При этом из записок целенаправленно выбирается что похуже — о русских, а что получше — об украинцах. Но иногда, невольно, проскальзывет и правда. Например, описывая чигиринскую ставку Хмельницкого, Павел Алеппский мимоходом замечает, что южнее Чигирина хозяйничают татары и турки. Взглянув на карту, каждый легко убедится, каким маленьким кусочком "соборной" Украины владел гетман до тех пор, пока не позвал на помощь "мішанців").
Вторая передовица прибыла в газету от украинского патриота с Тернопольщины: "Справді, то не допись, а ціла поема! Які величні постаті: митрополит, Барвінський, Вахнянин!" Примечание: "Митрополит Сембратович Сильвестр (1836–1898), у 70-ті роки професор догматики Львівського університету, редактор реакційної газети "Руський Сіон"; з 1885 р. — уніатський митрополит". В 1895 году униатский митрополит стал кардиналом в Риме. Это означает, что в принципе он мог бы стать и римским папой (который избирается из кардиналов). И вот раздается голос из Тернополя. "Він гукає: "Хто понижає нашого владику, понижає нас всіх; проти нього виступимо всі!"
Украинка все это высмеивает сначала в прозе, а затем и в стихах. Одновременно со статьей в журнал была послана ее сатира "Пророчий сон патріота", в которой с иронией говорится об униатской церкви св. Юра во Львове:
Затем она высмеивает желание украинского патриота иметь украинского папу Римского:
Насмехается Украинка и над украинской "просвітой": "Ми ніяк не можемо зрозуміти, що то має значити: "своя питома, народна просвіта", без котрої увесь наш рідний край мусить неминуче загинути. А вже ж таку поважну річ слід би нам пояснити докладніше, щоб і ми знали, як нам ратувати наші занапащені душі. Читаючи, що без питомої, народної просвіти "несть спасенія", ми пригадали одну дуже тяжку хвилю з нашого життя: одного вечора, вислухавши промову про конечну потребу "науки на національному ґрунті", ми вдались до бесідника, молодого українського патріота: "Скажіть, добродію, що, властиве, має значити "наука на національному ґрунті"? Чи се значить, що ми мусимо винайти яку спеціальну українську математику?" Бесідник глянув сурово і промовив катоновським тоном: "Що ви за українець, коли не розумієте таких простих речей?" Ми десять раз вдавались до різних патріотів з нашим питанням і десять раз чули однакову одповідь. Ми б дуже хотіли обернутися з сим питанням ще до буковинських патріотів, та страшно, що вони розсердяться і почнуть нас "нищити без пардону". Краще мовчати".
