С этими резонными вопросами классика можно обратиться и к современным "патриотам": що то має значити "своя питома, народна просвіта", без котрої увесь наш рідний край мусить неминуче загинути"; "що, властиве, має значити "наука на національному ґрунті"? Чи се значить, що ми мусимо винайти яку спеціальну українську математику?" И куда же обращаться, если не в "Просвіту"? Павло Мовчан (ее руководитель) наверняка ответит: "Що ви за українець, коли нерозумієте таких простих речей?" А потом добавит: "Якби ви вчились так, як треба…" Впрочем, недавно украинское радио сообщило нам, как выглядит современная "спеціальна українська математика". В Украине готовился многоязычный словарь математических терминов. Но когда канадский спонсор узнал, что среди прочих языков будет представлен и руссский, то отказал в денежной помощи. Вывод: нужно выбросить русскую математическую терминологию (не от денег же отказываться). Вот и будет "спеціальна українська математика". Впрочем, это уже не математика. Это зоология.
Однажды (9. 05. 07 г.) на украинском радио А. Погрибный, жалуясь, что горожане Украины не торопятся переходить на украинский язык, назвал эту ситуацию "дияволіада". Судя по всему, его абсолютно не интересовало содержание того, что писали на украинском языке Украинка, Шевченко, Франко и некоторые другие. Но ведь это и была самая настоящая "дьяволиада" (например, Франко требовал: "нехай прийдеться й чорту душу дати, а сповняться бажання всі мої").
Позже Украинка писала во Львов: "Попросіть Павлика зібрати все, що він друкував проти Грушевського і його кліки, проти Барвінського…" Нет, что ни говори, а ее публицистика актуальна и сегодня. Например, вслед за ней можно сказать следующее: "Формулка "Яворівський + Мовчан = український народ" робить справді гармонійне враження". Или разобраться с тем, как выглядела "кліка Грушевського". И как она со временем видоизменялась…
В Галичине, как и повсюду, симпатии Украинки были на стороне революционеров и безбожников. Ориентировку здесь, как и по любому другому вопросу, она получала от дяди. По словам Зерова, Драгоманов "пише до Лесі про галицькі відносини громадські і "галицьку політику викрутасів", сповіщає її про свої наукові, науково-популяризаторські та публіцистичні плани, нападається на тодішню українську літературу ("читаєш молодих літераторів наших і не можеш собі уявити, де вони вчаться"), рекомендує нові книжки…"
В 1891 году она лечилась в Вене и тесно общалась с некоторыми галичанами: "Думала, що справді без попівства і крайнього клерикалізму тепер в Галичині нікуди й поткнутись, — але тепер мені це все інакше стало в очах… З усіх трьох галицьких русинських партій радикальна мені здається найпрогресивніша і найрозумніша; я думаю, що коли вона розумно поведе свої справи, то їй легко привернути до себе простий люд. Може, я того таких думок набралась, що тепер усе моє около радикальське, бо ціла "Січ" належить до радикалів, — не знаю, чи се від того, але тепер мої думки такі". "Січ" — студенческое общество в Вене. "Русько-українську радикальну партію" основали в 1890 г. драгомановцы Франко и Павлык: "галицкие радикалы образовали Украинскую радикальную партию, которая под руководством Драгоманова вела революционную пропаганду" (16, 396). Франко так характеризовал ее программу: "Майже ідентична з соціал-демократичними партіями". В программе он писал: "У справах суспільно-економічних партія змагає до переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, то є, хоче колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних" (6).
