Говорит она ни более и ни менее, как от имени всей передовой Украины: "Тепер, я думаю, галицькі симпатії на Україні мусять змінитись… Дізнавшись, яка-то єсть радикальна партія, наші люди (звичайно, не всі, а хто більше тямущий) перенесуть свої симпатії на радикалів. Не знаю, яка буде з того користь для Галичини, але для України то мусить якась бути, бо, може, ті гостріші радикальські ідеї трохи розбудять нашу оспалу та прибиту громаду та поможуть виплисти на чистішу воду… Біда, що більшість нашої української громади сидить на самій нужденній російській пресі, а через те не бачить як слід світу — ні того, що в вікні, ні того, що поза вікном. Як я побачила тут у Відні російські газети, то мені за них "вчуже стыдно" стало, а надто було жаль бідної російської публіки… Та вже тепер поміж нашою молодою громадкою почалось таке "западничество", що багато хто береться до французької, німецької, англійської та італьянської мови, аби могти читати чужу літературу. Се мене дуже тішить, а що це недавно мені приходилося з тими самими людьми, що тепер учать чужі мови, змагатися за те, чи варто учитись чужій мові при такій чудовій літературі, як російська. Я надіюся, що, може, як більше знатимуть українці чужу літературу, то, може, згине з нашої літератури отой невдалий дилетантизм, що так тепер панує в ній". Дилетантизм, как известно, бывает только от подражания Толстому или Достоевскому. А от подражания Гейне или Гюго никакого дилетантизма отродясь не бывало.
Украинка "утешает" Павлыка: "Що до моральної біди, то журитись не варт, бо при теперішніх обставинах я, наприклад, не хотіла б навіть, щоб мене ніхто не лаяв, бо то вже було б якось занадто мирно, а я не тримаюсь московської приказки: "Худой мир лучше доброй ссоры". Добрая ссора — это всегда хорошо. А оппоненты радикалов — просто качаны капусты: "Сподівалось, що помалу все направиться, бо ще таки на світі не сама "капуста головата" заосталася… Тепер же маю причини думати, що "страх иудейский" ще гірше опанує капусту головату всяку та лицарів телячого ордену, вони-бо сподіваються, що можуть від нечистої сили у печі замазатись, та, здається, даремна надія". Еще Шевченко учил: "А на громаду хоч наплюй! Вона — капуста головата". Так они всегда и действовали.
