О молодых галицьких революционерах: "Мені чудно, яке становисько зайняли "молоді" супротив дядька. Як се, справді, у нас викидають геть, мов шкарлупку з горіха, з’ївши зерно. Дикі у нас люди і жорстокі, хто знає, що треба зробить, щоб сі "жестокіє нрави" пом’якшали". Но именно с такими дикими и жестокими людьми она и хочет делать революцию. "Мені шкода молодих соціал-демоктратів русинів, коли їх з’їсть Польща, але зовсім з’їсти соціал-демократію руську вона не може, се напрямок таки прокинеться, згодом вільний від решток національно-духовної неволі… се занадто універсальний рух для того, щоб могла українська нація обійтись без нього. Коли б я була публіцистом (тепер, більш ніж коли, жалію, що нема в мене публіцистичного таланту), то звернула б як найсерйознішу увагу на соціал-демократичний рух і на те, яке місце має займати в ньому елемент національний, т.є. як мають, на приклад, українські, польські і великоруські соціал-демократи відноситись межи собою".
Собираясь из Софии домой, она делится своими планами: "Я хтіла б відбігати в Чернівці по дорозі звідси до Львоваі, може, на Угорщину, хочеться й мені бачить сей нещасливий край". Но, судя по всему, ей отсоветовали разъезжать по Галичине, ибо это было опасно для жизни: "Шкода, що у вас такі дикі звичаї, а то б черкнула я по селах! Та вже бог з ним, про галицькі кримінали щось погана слава йде".
О бестактности галичан: "Слівце" п. Кобринської nec plus ultra(неперевершеної) безтактності, та се в Галичині в моді, може, се у мене дурний смак". Павлык был поражен одним событием. Украинка "успокоила" его: "І ви не дуже вражайтесь — чи то ж у вас там таке буває? Досі мороз поза шкурою пробігає, як згадаю ті "мемуари", що читала у Вас, аж сняться часами! Ні, що до галицьких звичаїв, то старий італьянець має рацію з своїм "bisognaamaz-zar tutti!" ("Треба нищити всіх!"). Нічого іншого не видумаєш, здається, і я гадаю, що без двох-трьох трагедій се стояче болото не зворухнеться". Автор нам не известен, но в XX-м веке под этим девизом подписались многие: не только итальянцы или немцы. Дела их были именно такими. Пораскинув мозгами, эти мыслители пришли (как и Украинка) к глубокому умозаключению: "нічого іншого не видумаєш… треба нищити всіх!".
Ольге Кобылянской: "Розумних людей я в Галичині стрівала, тільки всі вони якось не чарують, чогось їм бракує, — темпераменту, чуття, серця чи хто його знає чого, — не можна з ними почувати себе вільно. Говорю про мужчин, жінок мало знаю". В биографии Украинки читаем: "У "галицьких писаннях" Леся чула "закуток, зачіпок", у Кобилянської — "гірську верховину, широкий горизонт". Оцінюючи позитивно факт приходу в українську літературу "через німецьку школу", а не через "галицько-польську" (бо це, властиво, зовсім і "не школа"), Леся заспокоювала Кобилянську…" (7, 252).
