Владимир Винниченко (1880–1951) родился в Елизаветградском уезде Херсонской губернии в семье чабана. Учился в сельской народной школе, а затем — в гимназии Елизаветграда. "Протести проти соціальної та національної нерівності поклали основи його революційності на все життя. В старших клясах гімназії він бере участь у революційній організації, пише революційну поему, за яку одержує тиждень "карцеру", й нарешті його виключають з гімназії". "В 1901 році він вступає на юридичний факультет Київського університету і того ж року створює таємну студентську революційну організацію, яка звалась "Студентською громадою"… В 1902 році був уперше заарештований за належність до революційної української організації й посаджений до київської в’язниці… Восени, через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на товаришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцелярії роти. Але він, переодягаючись вночі у цивільне, тікав з касарні й віддавав свій час на провадження роботи серед київського пролетаріяту. Цю діяльність відкрито, й Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скидає солдатську уніформу і емігрує до Галичини. В цей час існувала вже перша революційна партія України — РУП, до якої належав і В. Винниченко. У Львові Винниченко провадить партійну роботу. Бере участь у партійних газетах… і пише брошури й книги на революційні теми. При перевозі в 1903 р. нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в’язницю — київську фортецю… Його звільнила перша російська революція — революція 1905 року. Винниченка звільнено з фортеці в силу проголошеної амністії".
"Під час ув’язнення він написав цілу низку літературних творів… Під час революції Українська революційна партія прийняла марксистську програму і назвалася Українська соціял-демократична робітнича партія (УСДРП). Винниченко увійшов до складу центрального комітету цієї партії… Реакція, що настала після розбиття революції 1905 р., примусила Винниченка знов тікати за кордон. Там він працює в закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздить на Україну в партійних справах… В 1906 році мандрівка по Україні, в результаті якої написано цілу низку оповідань… В 1907 році знов був заарештований у Києві й посаджений в "знамениту" Лук’янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени Революційної партії). Через вісім місяців сидіння Винниченка випущено "на поруки". Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував… Незважаючи на велику загрозу бути знову заарештованим, він бере й далі участь у нелегальних з’їздах… Революція застає Винниченка в Москві…".
Сказанное выше цитируется по статье "Володимир Кирилович Винниченко (біографічна канва)", которую опубликовала в 1953 г. в Нью-Йорке жена писателя Розалия Винниченко. Своему спонсору Чикаленко в 1911 году он писал о ней: "Жінка моя — жидівка, але ми погодились, що сім’я буде українською і будемо мати дітей тільки тоді, коли мати їх підготується остільки, щоб вони могли бути виховані українцями… Я хочу збудувати собі таку сім’ю, щоб вона відповідала своєму
Писал много, печатался часто, молодым автором интересовались авторитетные писатели, популярные журналы и издательства. Он был революционером в жизни и революционером в творчестве. М. Коцюбинский писал: "Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка". В рецензиях — диапазон от восторга до полного отрицания его произведений как аморальных, безжалостно сатиричных по отношению к своему родному, украинскому. Его пьесы постоянно были в репертуаре театра Леся Курбаса, стационарного украинского театра Н. Садовского. После поражения первой русской революции в его творчестве усиливаются мотивы биологические и сексопатологические, доминируют темы чести, измены, подлости, лжи, стихийного импульсивного проявления темных подсознательных инстинктов. Его спонсор Е. Чекаленко вспоминал о творчестве украинского Антея: "Микола Садовський іронічно каже, що Винниченко розробив у п’єсі відомий анекдот:
"Гімназист звертається до знайомого лікаря з проханням прищепити йому сифіліс. Лікар, страшенно здивований, але зацікавлений, розпитує, нащо, для якої потреби?
— Я хочу помститись вчителю математики…
— Але як саме?
— Я заражу нашу покоївку.
— Ну?
— А вона тата, а тато — маму, а мама — учителя".
Отаке комічне враження робить і остання п’єса Винниченка" (16, 441).
