Если бы В. В. получил место члена Политбюро, он бы показал, что такое настоящий коммунист. Но не судьба (место члена ЦК для этой миссии никак не подходило). Приходится уезжать. Вот так и получается, что "дійсних комуністів, дійсних борців, відданих, ідейних, чесних, безкорисних — стає все менше й менше, а затим настає все більш чиновників, сухих, черствих, слухняних, егоїстичних, погаслих, не здатних до нового, упавших по суті в старе і тільки службово по новому".

В качестве писателя В. В. оставался на Украине еще лет пятнадцать. Его произведения печатались часто и большими тиражами, издавались и ставились пьесы. После XII съезда РКП (б) большевики начинают известную "украинизацию", которую В. В. принял с большой радостью. В 1924-28 гг. вышло его "Зібрання творів" в 23 томах. В 1930-32 гг. — еще одно "Зібрання" в 28 томах. Госиздат Украины публикует рассказы под грифом "Бібліотека юного ленінця". В издательствах Киева, Харькова, Москвы, Ленинграда выходят рассказы и повести на украинском и русском языках (что и не удивительно: "амфібія").

Летом 1928 года редакция журнала "Життя й революція" сообщала: "…В Музеї Революції редакція влаштовує прилюдний диспут "Сонячна машина" — останній твір В. Винниченка". Этот роман имел большой читательский успех. Н. Зеров писал: "У нас ніколи не було великого роману з елементами авантюри та соціальної фантастики".

Еще в 1906 году Украинка в статье "Утопія в белетристиці" прослеживала развитие утопии: "Первісна легендарна теологічна утопія вилилася в формі легенди. З неї згодом народилась утопія пророча, політична, що приймала найбільше форму поетичної імпровізації". Затем пришел черед утопии в беллетристике. И вот, наконец, один из тех, кто рожден, чтоб сказку сделать былью, создает утопию на украинском языке. На обложке можно было прочитать: "Утопічний роман. Перший український утопічний роман! Перший за весь час існування нашої літератури!". Наконец-то.

Один из рецензентов писал: "У "Сонячній машині" Винниченко зразу спробував вийти з вузького кола своїх тем, узявшися до соціальної проблеми про перебудову людства і змалювавши нам ще одну утопічну картину "прекрасної будучини".

В своей статье на эту тему Н. Зеров говорил: "Винниченко дивиться на "Сонячну машину" як на вкоронування своєї давньої проповіді; він хоче довершити розпочате діло ревізії капіталістичного ладу в його ідеологічних відгомонах, і тому він не має рації відступатися від засобів, що можуть дати найповніший вияв ідейній стороні твору".

Еще в одной рецензии революционеров из романа "зіставлено з російськими конспіраторами із "Бесов" Достоєвського". Украинцы, однако, имеют собственную гордость. Имеют они и собственных бесоодержимых. Когда В. В. предложил свой роман одному немецкому издательству, в ответ прозвучало: "Ми комуністичної пропаганди, хоч як хитро та майстерно її прикрито, — не провадимо".

Украинка, помнится, жаловалась: "Удручає в російській літературі навіть не стільки порнографія, скільки сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем. Іменно це найбільше прикро мені й в ославлених "Щаблях життя"… Так, наче люди з зав’язаними очима пишуть". Этими же "Щаблями" закончил свою статью и Зеров: "В авторові все ще сидить десь запальний, темпераментний і часами наївний філософ "Щаблів життя". Він ще не переборений; його думки та декламації не зліквідовані до краю, і тому "Сонячна машина" робить враження компромісу між давніми навиками і новими прагненнями, між природними даними автора і його новими літературними завданнями".

Перейти на страницу:

Похожие книги