"Подібною ж була роль ідей Енгельса і Маркса, ідеї краха міщанської суспільності. Ідея сеї "останньої битви" як співається в "Інтернаціоналі", — між пролетаріатом і буржуазією, — мала велике значення для розвитку соціалістичних рухів; гадка про неминучість боротьби між двома світами, що себе виключають, надавала страшного розмаху… і французькому революційному романтизмові кінця XVIII віку. Подібну ж ідею катастрофи внесла своєю поезією Леся Українка в область націоналізму, і в сім її епохальне значення для нас. В неї ходить при сім про такий самий фатальний процес. Вона не знає, лише вірить. Не доводить, лише твердить… Все в формі катастрофи. Вона все марить про "бій, тільки бій вже останній, не на життя, а на смерть"… Сею ідеєю "великого визволення", ідеєю "заграви кривавої" ("Одержима") збагатилося наше убоге розуміння націоналізму з тих абсолютних думок, тих сильних образів, що — одні лише вони! — здібні гуртувати і вести за собою маси… І інші, не тільки Леся Українка, — снили подібні ж сни, але, як каже поетка: "ні сни, ні примари, ніколи не бувають і неможуть бути об’єктивно-розсудними, діалектично-логічними". В них повинна бути "суб’єктивна, безпосередня вразливість самого одержимого видивом". Заразити читача, заразити маси відповідним настроєм, вириваючи їх "силою фантазії з великого ланцюга еволюції" можуть лише натхненні почуванням легенди й образи, про які я згадував вище: ідеї раптового зриву, порив до героїчних вчинків і жертв. Бо, як добре сказав Ренан: "вмирається за те, у що віриться, а не за те, що знається". Трудно не согласиться с тем, что все произведения Украинки любого жанра были написаны "в формі катастрофи".
"Думка "останнього бою" допровадила логічно до іншої — до ідеї безкомпромісності… Нитки інтернаціоналізму й угоди були безконечно чужі світогляду Лесі Українки. Людскість поділена в неї горизонтальними перегородками, а фузія можлива між різними класами одної нації і ніколи — між одними й тими самими верствами різних народів". Националист хочет поделить всех людей вертикальными перегородками, но называет их почему-то "горизонтальними". Украинка же писала вполне однозначно: "Пролетарі всіх країн, єднайтесь!"
Она верила "у неминучість катастрофи, як у догмат, бо договоритися до угоди можна лише там, де — говориться; де свої переконання доводяться доказами логіки. Там же, де вони були предметами віри, як у середні віки, спір рішав не суд, але — ордалії, двобій, боротьба. Такими догматами віри були для поетки її ідеали. Тому вона знає лише жорстоке "або — або"… Тому накликає вона потоп на свій зневажений край, щоб не бачити його зігнутим під ярмом угоди ("Негода")… Леся Українка, забуваючи рефлексію, навчила нас — хотіти. Сим впровадила в наш світогляд тую волюнтаристичну ціху, що є ознакою модерного націоналізму.
Проповідь катаклізму, непримиренності, чуда — мала якраз у наш зматеріалізований вік величезне значення… Матеріалізм знайшов у Лесі Українці затятого ворога. Вона вірила, що народ кориться своїм пристрастям, як своїм інтересам, і хотіла, щоб так було. Вона ніби передбачила її і викликала нашу велику епоху, що прийшла на зміну матеріалістичному XIX віку. Епоху, коли Німці поставили понад усе ("Uber alles") величність своєї вітчизни і свойго цісаря…" Да уж, эпоха была великоватая. Со своим "Uber alles" немцы натворили немало. А те, кто выжил в катаклизме, очень долго пребывали в пессимизме. Донцов писал немцев с большой буквы. Очевидно, сильно уважал. Поэтому и сравнивал дух Украинки с немецким духом (и с итальянским фашизмом).
"Сі ідеї, що А. Франс називав "теологічними доктринами", я б назвав тріумфуючим ідеалізмом, є ті, яким завдячують свою несмертельну волю до життя здорові раси. Вони ж були тими, що впровадила в нашу національну літературу Леся Українка". Где национализм — там и расизм.
