И последний комплимент от Донцова: "Вона скупа на стисло означаючі слова, але саме се надає її творчості таку вимовність: найширший акт обжаловання про убивство в афекті не віддасть так добре почувань убийника, як оповідання його самого, коротке, уривчасте, не пов’язане, але націховане правдивим пережитим почуванням". Но и справка ("акт обжаловання") для "убийника в афекті" — вовсе не лишнее. Потому что без справки — тюрьма, а со справкой — принудлечение. "Не дивно, що її в нас мало розуміли… Вона, що приповідала смерть, кров і руїну, робила на своїх земляків не більше враження, як його був би зробив у гоголівськім Миргороді пророк Єремія, коли б так могло статися, щоб він там з’явився… Як усяка замкнута в собі і в суті речі смутна натура — була вона далека загалові…" Украинский "пророк" — пророк особый. У него ярко выражена идиосинкразия на Бога: "Навіть моменти зневіри, що приходять до неї вночі, не можуть випогодити її стомленого чола, ні зм’якшити її суворого серця. Вона жде "тих страшних ночей", та не для того, щоб упасти навколішки перед Всемогучою Силою… Ні, щоб своєю непереможною гордістю розпалити той вогонь, "де жевріє залізо для мечей, гартується ясна і тверда криця".
На такой оптимистической ноте заканчивалась содержательная статья Донцова. А начиналась она эпиграфом из А. Франса: "Нема об’єктивної критики так само, як нема й об’єктивної штуки, і всі ті, які хваляться, що вкладають щось інше, як самих себе, в свій твір, позволяють себе ошукувати найбільше оманній філософії". На этом основании никто не должен искать какой-либо объективности в статье Донцова. А также — в творчестве ("штука") Украинки. Но, тем не менее, эта "штука" будет посильнее Фауста Гете.
Забужко напоминает, "що К. Квітка писав про про зневагу дружини до І. Карпенко-Карого (покликаючись на цілком конкретні факти)" (10, 378). "Иван Карпович Карпенко-Карый (1845–1907) служил секретарем полиции. Познакомившись с М. Кропивницким, организовал вместе с ним в 1865 г. любительский театральный кружок в Елисаветграде. В конце 1870-х гг. совместно с врачем П. Михалевичем создал нелегальную политическую организацию, за что в 1883 г. его уволили со службы в МВД, а в 1884 г. выслали на три года в Новочеркасск… В годы вынужденной изоляции писал пьесы. Его перу принадлежит 18 драматических произведений… В его пьесах звучат острые социальные мотивы… С 1890 г. и до конца жизни — актер и режиссер труппы П. Саксаганського. Участвовал в создании первого украинского стационарного театра в Киеве под руководством Н. Садовского" (16, 647). Чем же он не угодил Украинке?
"Коли в зимовий сезон 1900–1901 років почалася робота над щойно повернутою з цензури його п’єсою "Хазяїн", у Києві поширились чутки, ніби в цій комедії в образі Пузиря відображено відомого українського архімільйонера Терещенка. Справді, епізод з купуванням халата для скнари-багатія в п’єсі взято було з життя цього товстосума. Але взагалі в образі Пузиря автор змалював узагальнений тип мільйонера-хижака, в якому були зібрані характерні риси багатьох осіб. Та одну деталь у сцені з халатом було-таки, справді, взято безпосередньо з життя Терещенка. Довідавшись про це та бажаючи "зберегти свою честь", чи сам Терещенко, чи хтось з його родини через сторонніх осіб запропонував Іванові Карповичу велику суму грошей. Говорили навіть — аж 30 тисяч карб. золотом, щоб той не ставив свою п’єсу на сцені. Автор обурено відкинув підкупну пропозицію мільйонера, який на пошиття халата собі жалував навіть кількох карбованців, а тепер пропонує тисячі… Чутки про це зразу ж поширилися в Києві" (16, 649). Может быть Украинке стало обидно за украинского архимиллионера? Вопрос риторический.
Нет никакой возможности перечислить всех украинцев (и украинок), которые вызывали недовольство Украинки. От Забужко узнаем: "Поставлений Лесею Українкою "новій" українській інтелігенції діагноз ненависти (дещо пізніше, у "Віхах", його повторить С. Франк щодо інтелігенції російської: "Віра російського інтелігента
