Но вот стена упала. У руля, естественно, остались те, кто "втопив у болоті честь і сумління". Называют они себя, как водится, "умом, честью и совестью" независимой Украины (или одним словом: "элита"). Все прочие им служат. Никогда еще разрыв между богатейшими и беднейшими не был таким вопиющим. А экс-секретарь КПУ по коммунистической идеологии объясняет: "Маємо те, що маємо". Отрицательный прирост населения скоро достигнет семи миллионов, а первый президент успокаивает: "Маємо те, що маємо". Оказывается, корни этой принципиальной безответственности националистов нужно искать у тех, кто сегодня украшает собой купюры разного достоинства: "Цілим своїм великим ображеним серцем, що скніло в мирній, до нудоти мирній обстановці, прагнула вона повороту тих повних чаруючої романтики часів, коли в напруженій борні великих пристрастей гартувалися міцні душі, коли життя мало в собі стільки страхіття і стільки правдиво великого…" Мечты сбываются. Сразу после ее смерти и началось "страхіття". Можно даже сказать "правдиво велике страхіття".
"Криваві легенди тих часів в її очах "червоніють, наче пишна багряниця". Проти сих "легенд червоних" блідим здавався їй "білий світ" теперішності. При читанні віршів поетки, в яких дзвенить хворобливий сум за сею епохою і жадоба боротьби, мимоволі стають у пам’яті ті часи, коли сторонники Катерини Медичі з ножами в руках бігали темними й вузькими вулицями Парижа, роблячи гугенотам "криваве весілля", "криваву оргію", привид якої не давав спати поетці. Понурим фанатизмом і нічим не знищимою вірою віє від сих її віршів… Тою далекою епохою, коли людскість знала страшні кари, але й страшну відвагу, страшні злочини, але й страшне хотіння і посвяту". "Болезненная печаль", "унылый фанатизм"… Кажется, что Донцов над ней издевался. Но нет: это были родственные души.
"Вона бажала б скорше повернення часів великих переслідувань відмінно думаючих, подібних до гонінь на християн, як спокійного бігу подій, що оглуплює душу і присипляє совість… Вона готова навіть співати гімн в’язниці, бо там гартуються душі в безумній любові до волі… Вона сама знає, що в тих страшних часах "стародавніх справедливості немає", але там були великі пристрасті. А се в її очах виправдувало сі часи і за їх жорстокість, і за її несправедливість. Не раз сі епохи міняться непевним, червоним світлом, "наче пурпур благородний від крові людей невинних", та все ж горить у поетки серце, коли їх пригадає, а окружаюче життя видається тоді блідим і мертвим; без лиха, але й без руху, без боротьби, без того, що є найвеличавіше в житті: без морального героїзму. Сьому останньому моментові в творчості Лесі Українки завдячуємо, що наш націоналізм позбувається стародавніх рис і набирає прикмет трагічного… Думаю, що в потягу до трагічного треба шукати і причин екзотичності тем поетки… Думаю, що уподобанням минулих віків, сим своєрідним романтизмом поетки треба пояснювати ще й другий, характеристичний момент в її творчості: той, де малює вона нам блискуче марево ілюзії, сеї вигнанниці модерного світу, що, як і чудо, грало величезну роль в житті наших предків. Сеї злуди шукала вона все, як ту, оспівану нею "зірку провідну, ясну владарку темних ночей"… Модерна людскість потребує хоч фікції, хоч блискучої помилки, замість догм і переконань, що втратили владу над нашим розумом, і що дивного? Таж у кожнім людськім чині криється більший або менший кусник помилки!.. Вартість злуд полягає не на їх правдивості, лише на їх корисності для життя. Чи ж не маємо благословити злуди, що будить волю до великих діл, а душу до шляхетних поривів?". Конечно "маємо". Хай живе злуда!
"…Волить вона лишитися при своїй злуді, що пхає людей часом, як болотяні вогники, до загину, часом до діл, що, як діло Колумба, стають дороговказами в житті людськості… Нехай ся ілюзія — лише примара, як незнаний світ далекої зорі, що, "може, сам давно погас в блакиті, поки сюди те проміння дійшло", але вона не перестане любити — "те світло, що живе і без зорі!.." Серед усіх злуд, що коли-небудь грали роль в суспільнім житті, найважливішою є легенда про неминучість останнього порахунку добра із злом, правди з неправдою, духа світла з князем тьми. Сей міф, у тій чи іншій формі, відіграв значну роль в релігійних, політичних і національних рухах, надаючи їм великої вибухової сили". Украинка принимала активное участие в этом мифотворчестве, прикрываясь ширмой "научного" мировоззрения.
