"Духовна дочка Драгоманова" (выражение Лидии Драгомановой) в 1903 г. писала мужу сестры Ольги М. Кривинюку: "пора стати на точку, що "братні народи" просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом, але в грунті речі зовсім не мають ідентичних інтересів і через те їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської "внутрішньої" політики". Но кроме розни национальной никак нельзя зыбывать и о розни классовой. В 1902 году тому же адресату она писала: "ми гинули не тільки від класового антагонізму, але й від недостачі його". Трудно жить без классового антагонизма. Он бодрит. Чем мы хуже европейцев? Вот и Ленин учил: прежде, чем объединиться, сначала нужно разъединиться.
Делить людей можно не только по национальному или классовому, но и по половому признаку. Для Забужко "не дивно, що саме феміністична критика (Р. Веретельник, С. Павличко, В. Агєєва), безпомильно впізнавши "своє", змогла нарешті твердо встановити у Лесі Українки цю
Но вопросы все-таки продолжают роиться. А нельзя ли и женщин рассортировать на более "первинних" и менее "первинних"? Например, рассмотреть "протистояння первня" Долорес и "первня" донны Анны? Может быть, дистанция между двумя женскими "первнями" гораздо больше, чем между "первнем" слабейшей из двух женщин и "первнем" бедного Дон Жуана? Но это уже вопросы к феминисткам начала XXI века, чьей бабушкой была "суфражистка початку двадцятого століття".
5.2. Братья Драгомановы
Биограф Украинки пишет, что «ні рід Косачів, ні рід Драгоманових не були українськими за походженням… Цікаві дані щодо походження роду Косачів були опубліковані Юрієм Косачем у часописі „Наші дні“ (Львів) за 1943 р. Походження Косачів — сербське… На початку XVII ст. Косачі були вже на вільному Запоріжжі… На початку XVIII ст. нащадки сербського князя зустрічаються на порубіжжі з Московщиною, на Стародубщині. Косачі на цей раз — бунчукові товариші, полкові писарі, осавули, комісари й сотники, які сидять у своїх дворах над річками… Предки Лесі впродовж XVIII ст. прикуповували землю, села, метушилися, хазяйнували, судилися, тягалися за чуприни, брали активну участь у громадському житті й мали у ньому шану та повагу. Вони досягали поважних чинів на службі, наполегливо збагачувалися, добросовісно виконували покладені на них службові обов’язки, брали участь у походах, які здійснював російський уряд і до яких мобілізувалося українське козацтво. Через одруження Косачі споріднилися з різними відомими родами… У другій половині XVIII ст. колишні бунчукові товариші, осавули, писарі та полковники козацького війська поступово перетворилися на російських дворян і вояків російської армії й флоту, досягаючи чималих успіхів і почестей» (7, 28).