Ее влияние было постоянным: "Увесь час діти перебували під невідступним піклуванням матері, яка багато оповідала їм (у Косачів, як і у Драгоманових, вдома розмовляли переважно українською мовою) з історії, переважно старої грецької, з мітології, співала їм українських пісень. Челядь оповідала дітям місцеві казки й перекази, співаючи місцевих пісень" (11, 57). Не каждая семья в Российской империии имела свою челядь. "До плану Лесиної домашньої освіти входило вивчення літератури. Леся писала вірші, і цим безпосередньо керувала її мати. Ольга Петрівна тут виявила велику вимогливість, примушуючи дочку в пошуканнях досконалості без кінця переробляти свої поетичні твори" (В. Покальчук). Один из гостей семейства Косач удивлялся только одному: что при такой энергии матери не все ее дети стали писателями.
Забужко высоко оценивает подобные эксперименты на людях: "Лесю Українку можна вважати "лабораторно чистим" українським "культурним продуктом". Взірцеве дитя… "садової культури", всією своєю "соціальною генетикою", освітою й вихованням вона завдячувала виключно "локальній спільноті", — таємному ("катакомбному") "королівському двору" України останньої третини XIX ст., де "королева-мати", з метою максимально ізолювати дітей від впливу імперської школи, ростила їх у спеціально сконструйованій "культурній пробірці" (10, 425).
В 1892 г. Пчилка писала профессору Львовского университета Огоновскому, который собирал материалы по истории украинской литературы: "Питаєте про дітей, Лесю (котра дійсно єсть Лариса) й Михайла. Власне, їх біографія (коли такі молоді особи заслужують на "біографію") єсть разом з тим доповненням і моєї життєписі. В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки — і з певністю можу сказать, що мені се удалося. Ховаю дорогий для мене лист Михайла, писаний в одну смутну для мене хвилину; в тім листі мій первенець пише: "Коли я став тим, чим єсть, коли в мені є що-небудь доброго, то се дякуючи Тобі, мамочко". Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я; може б, стали… але хутній, що ні… Від батька вони не могли б навіть научитися української мови, бо він нею не уміє говорити. Власне, я "наважила" і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалу пізнавали її як найбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому. У всякім разі по цих спробунках, що досі надруковано з писань моїх дітей, видно по їх напрямку, по темах і навіть по їх літературній мові, що Леся й Михайло теж і яко автори нової школи суть плоть од плоті моєї і кість од кості моєї!". Она обещала: "От буде письменна та друкована…" И стала дочь "письменна та друкована".
Ольга описывала сестру и ее "полум’яне серце": "Школи в Колодяжному не було, і Леся сама вчила грамоті багатьох своїх подруг. Іноді в селі влаштовувались вистави — живі картини… Мати написала історичну драму в 5 діях "Кармелюк". Розіграти її не було змоги — не вистачало ні людей, ні засобів. Тоді вирішили поставити її в ляльковому театрі. Леся була за режисера, художника, артиста — за все. Зробили багато ляльок, декорації, навіть пожежу панського будинку, підпаленого Кармалюком, показали. Цей ляльковий театр користувався великим успіхом в Колодяжному і вносив чимало радості в наше життя". Особенно светло и радостно было, когда горел дом помещика (случайно, не предводителя дворянства?).
Ольга Косач: "Як не згадати з найглибшою вдячністю ту надзвичайну здібність і охоту нашої матері "заправляти", як вона сама казала, своїх дітей та й чужих людей в українстві, в любові до проявів усього хорошого, народного, українського". Кармалюк — это хорошо, это по-народному, это по-украински… Но ни в коем случае не христианство: "Виховання Лесі Українки й інших дітей Косачів було, як на тодішні часи, незвичайне. Навіть у дитячі роки не знала вона молитов, релігійного виховання" (16, 500). И сестра Ольга подтверждала: "Так званий "Закон божий" зовсім не входив до циклу речей, що їх вивчали дома діти Косачів" (11, 74); "Як уже зазначалось, діти Косачів дома виховувались цілком байдуже до релігії, і тому їм доводилося вперше вивчати "Закон божий", коли вони готувались вступати до учбових закладів" (11, 89). Это видно по всем произведениям Украинки. Биограф констатирует: "Ось це все, українське, почуте, побачене та абсорбоване Лесиною душею та розумом у найменшому віці, стане згодом опорою її духу і відзеркалиться в слові письменниці й дозволить сказати про себе, що вона, мовляв, вихована на фольклорі як англієць на Біблії" (7, 54). Вспоминаются слезы Драгоманова после сравнения украинцев и англичан. Впрочем, некоторые украинцы тоже воспитывались на Библии. Но только не в этом семействе…
