Далее эту героиню Достоевского Забужко характеризует как ибсеновскую женщину: "Ольга Драгоманова-Косач, ця перша в нашій історії "модерна жінка" ібсенівського типу … була закроєна що найменше на мірку матріарха нової церкви (і такою в очах своїх дітей і залишилася!), але аж ніяк не на "мадонну з немовлям": такі жінки взагалі рідко бувають добрими матерями. У XX ст. в будь-якій із європейських країн на пані Косачеву з певністю б чекала блискуча політична кар’єра — у колоніальній же Україні XIX ст. про неї найточніше випадає сказати словами В. Петрова про П. Куліша…" (10, 429). Женская логика неистребима. Почему бы не сравнить судьбу Пчилки "у колоніальній Україні XIX ст." с карьерой "в будь-якій із європейських країн", но только не в XX, а в XIX веке? Например, в Болгарии, или в милой сердцу националиста Галичине? Это было бы весьма поучительно (даже Забужко справилась бы). См. выше рассуждения Украинки о положении женщин в благословенной Европе.
Но вернемся к нашим овцам: "…слова В. Петрова про П. Куліша: "парламентар без парламенту, лідер без партії, громадський діяч без трибуни, журналіст без журналу". Різниця хіба в тому, що за своє життя ця невгамовна "Єресіархиня", де б не опинялася, відразу ж енергійно заходжувалась сама творити для себе і "трибуну"… і "партію"… і "журнал"… — та й першим українським "парламентарем", хоч і в країні "без парламенту", встигла побувати…" (10, 432). К списку Петрова можно кое-что добавить: сапожник без сапог. Имеются в виду глубоко несчастные люди, желающие осчастливить других (см. миниатюру Украинки под названием "Счастье"). Им бы писать пособия типа "1001 способ разбогатеть".
"Куди більшою мірою, ніж її брат (який до "єретичних націоналістичних ідей" все ж, за сердитим закидом Д. Донцова, "не додумався": "чому могла додуматися Олена Пчілка, а він ні?"), Олена Пчілка втілювала в собі той маркантний для європейської історії XIX ст. тип націєтворця, "ідеаліста як Бог приказав", котрим так захоплювався був І. Франко в особі "Мойсея нового Ізраїлю" Теодора Герцля, — де їй не вдавалося скорити світ, вона завзято "творила собі новий" і порядкувала в ньому за власними правилами" (10, 432). Но правила у этих "ідеалістів як Бог приказав" были такими, что для Бога места уже не оставалось.
"У кожному разі, свою країну вона, що називається, здала нащадкам у цілком іншому вигляді, ніж прийняла, і тяжкою зневагою до її справжніх заслуг є впихання цього істого "Герцля в спідниці" в геть неспівмірне її масштабам "жіноче гетто" дому й родини" (10, 432). Забужко, видимо, издевается. Какой же она "здала" свою страну "нащадкам"? Эта женщина умерла в 1930 году. А безбожная власть только начинала разворачивать "светлое будущее".
"Тобто, вона, звісно, й там урядувала з тим самим "державним" розмахом, і таки справді "здійснила великої ваги педагогічний експеримент на власних дітях" (Г. Аврахов), — так, як королева здійснює реформу на підданцях ("Ох, та всіх нас ненатурально пригнітили "с детства"!.." — згадувала Лариса Косач, коли вирісши, ринулась боронити від маминого втручання психіку її менших "підданців"), — тільки ж, по-перше, той експеримент був лиш одною (і для неї не найважливішою!) стороною її багатогранної, невсипущої і всуціль успішної діяльності… по-друге, жоден із дотеперішніх наших виконавців традиційної мантри про "Українку, Матір Українки" досі не завдав собі труда дослідити, у чому ж конкретно той експеримент полягав, і нарешті, по-третє, — не думаю, щоб хтось із них сам побажав бути об’єктом Пчілчиних експериментів: бути дитиною такої матері — занадто велике й суворе ціложиттєве випробування, і не всім "Косачатам" вдалося вийти з нього ненадламаними" (10, 433). Вернее будет сказать, что все они были в той или иной степени духовно травмированы.
"Свідчення О. Косач-Кривинюк про дитячу лектуру маленьких Косачів: "Мифы классической древности" Штоля, "Сербські народні думи й пісні" в перекладі Старицького, казки Рудченка, окремі томи з "Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Юго-Западный край" Чубинського, і т. д., тобто, всуціль "дорослі", не адаптовані книжки" (10, 433). Еще сестра Ольга сообщала: "Так званий "Закон божий" зовсім не входив до циклу речей, що їх вивчали дома діти Косачів" (10, 74); "Як уже зазначалось, діти Косачів дома виховувались цілком байдуже до релігії, і тому їм доводилося вперше вивчати "Закон божий", коли вони готувались вступати до учбових закладів" (11, 89). Такая селекция привела к тому, что единственно реальными для Украинки были греческие боги и титаны, а также вилы и мавки, но только не Бог Библии.
