Сидить Абдул, [22]Губи надувІ гадку гадає:Що там моє,Турецькеє,Військо поробляє?Скільки ж воноВ море на дноМоскалів пустило!Скільки ребятЗ рушниць, з гарматТрупом положило!Ой, вже ж тії,Турецькії,Війська розчухрали!Вже ж над нимиЙ «Со святими»Дяки одспівали!Вже й в П'ятенбурхГінець ЯвтухЧкурнув, що мав сили,З листом об тім,Що туркам всімПинхву в ніс встромили.Сполать тобіВ Руській землі,Андронче [23] козаче!Ти бусурманЗм'яв на гаман -Нехай Абдул скаче!Сполать тобіВ Руській землі,Нахименку [24] хвацький,Що попаливІ потопивВайдаки султанські.Та вже ж лизнув,Та вже й мазнувСултана по пиці!Провів шрамки:Будуть втямкиНа морді синиці.Так, бач, султан,На сей із'ян.Ще й морду пиндючить,На панотця,На Воронця [25]Аркан з шовку сучить.Сучи ж аркан,Дурний султан,Та й скручуй тугенько!Бо туркам всімВисіть на їмПрийдеться довгенько.[Грудень 1853]
<p><strong>НА РАЗБИТИЕ ГЕН[ЕРАЛ]-АД[ЪЮТАНТОМ] БЕБУТОВЫМ 19 НОЯБРЯ 1853 г. В АЗИИ 36-ТЫС [ЯЧНОГО] ТУРЕЦКОГО КОРПУСА, СОСТОЯВШЕГО ПОД НАЧАЛЬСТВОМ АБДИ-ПАШИ. ПОСЛАНИЕ П. И. Л[ОНГИНО]ВОЙ В ОТВЕТ НА ЕЕ ЗАПИСКУ С ПЕРВЫМ ИЗВЕСТИЕМ ОБ ЭТОЙ ПОБЕДЕ</strong></p>Що там у хріна,Пані, сокочеш:Яких там віршівВід мене хочеш? [26]Співав тобі яАндронка славу,Співав козацькуНахимка справу;Співав, як турчинЗ ним зчепився.Що й сам не рад був,Не одхрестився;Співав я соромЙ ганьбу султанську,Стоптану силуЙого поганську;Так, отже, тобіСього ще мало!Хіба ж МеджідуЩе гірше стало?«Ой, стало гіршеВід того часу,Як турчин з ляхомУдрав до лясу; [27]Як Бебут [28] давсяВзнаки невірі,Взяв стан й гарматДвадцять чотири».Оце до шмиги,Любая пані!Так се Бебут їхВихльостав в бані?Нехай же дурніЗдорові зносятьТа й ще в БебутаПарку попросять!Поки ж той турчинЗ невдячним ляхомЧухрають лісом,Небитим шляхом,-Я із гармат їхЗапалю люлькуІ заспіваюТаку їм думку:Як до тебе, Меджіде,Оця звісточка прийде,Що наш бравий князь БебутДав Абді-паші капут,То не дмись вже, мов той сич,А в сірка очей позичТа прийди і повинися,Низько в ноги поклонися,В церкві богу помолись,Та не дуже-то й скуписьІ на сповідь кинь гривняку,Щоб Бебут не втер ще маку;Побожись та й дай заріку,Що до смерті, що до вікуНе зачепиш більш ніколиБілого царя Миколи.12 декабря 1853 г, Харьков
<p><strong>СОВЕТ СУЛТАНУ НА ЗАТЕЮ ЕГО ПЕРЕНЕСТИ СВОЙ ДВОР, ЗНАМЯ И СОРОЧКУ МАГОМЕТА В АДРИАНОПОЛЬ</strong></p> 
