Голився я на тиждень раз,-І нікому й байдуже!Приїхав Він, [17] віддав приказ:«Голись щодня, Петро, бо гидкий дуже».Отже ж, щодня я і голюся,Аж пасока юшить із бороди;То гребінцем чесавшись уколюся,То, глянь - витягую з водиГарячої свій палець,Вже перетоплений на смалець.Ходив до панночок, накинувши свитину...«А що се, сучий сину? -Загуркотав наш пан,-Ану! мерщій лиш одягайсь в жупан!»Отже ж, з тої пори не я один, а й пані,-Вона у кохті, я ж з ґудзиками в жупані,Їмо, було, собі, як тільки в вікна світ,Що іноді аж розіпре живіт;Тепер Він догори все повернув ногами...Нехай святий дух буде з нами!..Тепер вже череду жене із поля дід,А Він, гляди, тогді нас кличе на обід!Бувало, смерклося,- то ми і до хропка,Тепер тогді Він тільки збитень смокче,Куйовдиться, не їсть і спать не хоче,Бо поведенція московська, бач, така!Ой, щоб вас! Ей, Андрію!Сказав би щось, та не посмію...Та вже ж побачимо, яку там цяцюВи привезли [18] за сю нам працю?
20 июня 1851 г., Полтава
<p><strong>***</strong></p>Як тільки задзвонять чотири годинки,Так ми й шморгнемо в високії будинкиТа любих панночокЗасадим до книжок:Нехай гуртом голосятьТа хоч борщу Петрові просять.
21 июня 1851 г., Полтава
<p><strong>***</strong></p>Послухав жінкуТа взяв на перемінкуПістрявії із Харкова штани,Так, отже, бач,-Хоч сядь та й плач:Щось не вподобались Йому вони! [19]І осміяв,І ошпував,Мережані штани, на всю ПолтавуНі за що ні про що пустив у славу.Коли б то ж вже сам тільки Він,То й сількось. Вже б - байдуже!А то й Вона, ізлізши на ослін,Розкудкудакалась щось дужеТа над Петром ну реготать,Петра на глузди піднімать!Чарки й пляшки, шклянки перетовкла від сміху,Розхлюпала на скатерть сирівець...Тоді, злякавшися, та навпростець,Ну, драла!.. під свою махнула стріху!
23 июня 1851 г., Полтава
<p><strong>***</strong></p>Ой мені тяжко [20]Ой мені нудно,-Як без роботи жити мені трудно!Ой піду я манівцямиТа нудьгу розважу,Чи не стрінусь з панночками,-Може, слово скажуть.Ох, мені важко,Ой мені нудно,Як без роботи жити мені трудно!Не зустрівсь я з панночками:Вони всі в світлиці,Шиють кохти з фальборами,Лагодять спідниці.Ох, мені тяжко,Ох, мені нудно,Як без роботи жити мені трудно!Ой піду я у садочок.Час прокоротаю.Та сяду я під кленочок,Пісню заспіваю:Ой покинув Петро хаткуІ жінку-небогу,Помандрував без оглядкуВ Полтаву, в дорогу.Ой вернись назад, Петрусю,Швиденько вернися!Не вернешся - утоплюся,Тогді не журися!Помандрував... вона ж з хати,Дітки занищали!«От тепер ви,- каже мати,-Сирітками стали».
